DW: Пані Коттінґ-Уль, ви голова Комітету з питань охорони довкілля, природи та ядерної безпеки у німецькому Бундестазі й нещодавно відвідали Чорнобиль. Які ваші враження?

Сильвія Коттінґ-Уль: Мене вразило своєрідне шизофренічне ставлення до ядерної енергетики. Україна стала першою державою, де сталася велика катастрофа на АЕС. Її наслідки досі до кінця не подолані, а за даними влади, навіть остаточно і не можуть бути усунутими, тож 10-кілометрова зона відчуження назавжди залишатиметься незаселеною. З іншого боку, ядерну енергетику вважають незамінним джерелом енергії. Є усвідомлення того, що потрібно відмовитися від вугілля і тому й надалі використовувати ядерну енергетику. При цьому замало інтересу до відновлюваних джерел енергії. Я не можу цього збагнути.

Як собі дають раду люди, постраждалі від аварії на ЧАЕС?

Економічне становище після війни з Росією доволі скрутне. Для постраждалих від аварії на ЧАЕС не вистачає грошей у державному бюджеті, як це передбачає закон. Тож у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) накопичилося уже 12 тисяч скарг. Ті, хто постраждав від цієї катастрофи, від ядерної енергетики явно не у захваті. З іншого боку, поруч дуже європейське місто Київ, де кажуть: "Нам потрібно зростання, нам потрібен прогрес, і для цього нам потрібна ядерна енергетика". І хоча навіть бракує грошей на компенсації, атомну енергетику вважають найдешевшим видом енергії. Це якась шизофренія: чорнобильський досвід відокремлюють від реальності.

Україна дуже покладається на атомну енергетику?

Нині мова йде про подовження терміну дії реакторів. Мені озвучили підрахунки про те, що подовження строку експлуатації одного реактора буде коштувати від 300 до 900 мільйонів євро, тоді як будівництво нового - до 9 мільярдів. Україна не може дозволити собі це на даний момент. Планова тривалість роботи реакторів становить 30 років. Тож термін дії старих реакторів, яким вже 30 років або незабаром буде, подовжать ще на 10 років. Нині в Україні п'ятнадцять реакторів ще радянської конструкції, час експлуатації семи з них вже пролонговано. Також передбачається добудувати два реактори, зведення яких припинили у 1980-х після катастрофи на ЧАЕС.

Новий саркофаг зведено над пошкодженим реактором. Наскільки успішний цей проект?

Новий конфайнмент - останнє слово техніки, але досі ця конструкція ще не працює. Усередині рівень радіації вищий, ніж передбачалось за розрахунками, тому роботи там не можуть працювати стільки часу, як повинні були, щоб вкластися у графік. Спочатку планувалося, що новий саркофаг буде введений в експлуатацію наприкінці 2017 року. Нині ж сказано, що вже на кінець 2018-го. Я підозрюю, що це може тривати ще довше. Але, звичайно, це забезпечить набагато кращий захист від радіації, ніж старий саркофаг, який вже починає руйнуватися. У цьому проекті брали участь 45 країн і витратили близько 2,15 мільярда євро. Це велика солідарність.

У Європі деякі країни вирішили поступово відмовитися від ядерної енергетики, інші ж хочуть, щоб їхні старі реактори працювали якомога довше, незважаючи на ризики. Чи не змінили ці країни свою точку зору?

Ні. Як і в Україні, у багатьох країнах ЄС є переконання, що ядерна енергетика необхідна для досягнення цілей Паризької кліматичної угоди. До речі, Єврокомісія також дуже активно працювала в цьому напрямку в Україні. Польща, Чехія та Болгарія хочуть розширити використання ядерної енергетики або ж розпочати його, а також країни, які володіють ядерною зброєю, такі як Франція та Великобританія. Військове й так зване мирне використання ідуть поруч.

Бізнес переслідує свої власні інтереси і прагне заробляти на старих ядерних реакторах якомога довше. Проте серед громадян європейських країн зростає стурбованість з приводу аварій, спричинених старими реакторами. Як ви бачите цей конфлікт інтересів?

Побоювання, на жаль, цілком виправдані. При старінні підвищується вірогідність аварій. Після 30-32 років крива сприйнятливості значно зростає і ризик катастроф збільшується. Нині подовжують терміни дії атомних реакторів до 40-50 років, дехто говорить і про 60 років. Це безумство. За допомогою модернізації та контролю неможливо уникнути ризиків, що зростають. Від цього я в розпачі: через 32 роки після Чорнобиля і навіть через 10 років після Фукусіми, здається, світ знову забув про те, що людина має недоліки і технології можуть не спрацювати. Ці ризики подовження термінів роботи старих АЕС у Європі зростають. Це безвідповідально.