Українська тема не сходить із сторінок німецьких видань. Так газета ділових кіл ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД коментує значну роль Європейського парламенту в розв”язанні кризи в Україні, хоча досі ця інституція вважалася в Європейському союзі малоефективною:

Це рідко стає предметом коментарів, але вражаючим є факт, що делегація парламенту під час останньої кризи в Україні поїхала до Києва і там ”робила політику” так, наче це для неї найзвичніша справа в світі. Формально Європейський парламент у питаннях зовнішньої політики майже безправний. Але політична вага зібрання в Страсбурзі так виросла, що його дипломатична діяльність видається такою ж природною, як зовнішньополітична активність американських сенаторів. Це був конституційний Конвент, який дав європейським депутатам трибуну і впевненість у собі, щоб вести політику, якщо треба, то й з найбільшими тваринами в європейських джунглях.

Газета ВЕЛЬТ надрукувала коментар відомого німецького експерта з проблем Східної Європи Александра Рара, який аналізує розвиток подій у трикутнику Європа-Україна-Росія:

Чи посваряться між собою Захід і Росія через Україну? Точки зору на події в Україні зі Сходу і з Заходу різняться кардинально. Для США та Європейського союзу немає сумніву: населення, що вийшло на демонстрацію в Києві, прагне демократії і завершення олігархічного режиму. З російської точки зору ”помаранчева революція” керується з закордону, аби забрати Україну в Росії. Вже після драми з заручниками в Беслані президент Володимир Путін закинув Заходу, що підтримкою чеченських сепаратистів він хоче послабити Росію,

зазначає аналітик у газеті ВЕЛЬТ і веде далі:

Це ажніяк не в інтересах Заходу і надалі дратувати російського ведмедя. Окремі заклики деяких нових членів ЄС та Грузії збільшити тиск на Росію контрапродуктивні. Набагато важливіше розвіяти страх Росії перед демократичною Україною і підтримати орієнтацію Росії на Захід, яку Путін конструктивно переслідує від початку свого приходу до влади.

Розглядаючи події в Україні в контексті європейської історії останніх десятиліть, Александр Рар доходить такого висновку:

При всій ейфорії од відродження української демократії треба сказати, що ”помаранчеву революцію” не можна порівняти з ”оксамитовими революціями” 1989 року. Схід України має інші політичні традиції, значною мірою саме завдяки йому останніми роками відбувся підйом української економіки. Ющенко ще не переміг остаточно. Окрім того, йому доведеться - такий знайдено компроміс – ділитися своєю владою. Лише так можна буде зберегти єдність країни, переконана газета ВЕЛЬТ.

Важливою темою для німецької преси залишається і питання початку переговорів про вступ до Євросоюзу Туреччини. Газети вказують на подекуди різні позиції населення країн ЄС та політичного керівництва. Так видання МЮНХНЕР МЕРКУР зауважує:

”Прихильники початку переговорів про вступ, такі як німецький міністр закордонних справ, завчено повторюють, що початок перегорів ще не означає рішення про вступ. Одночасно говориться, що метою переговорів є вступ Туреччини до ЄС. Така вища логіка на копил Йошки Фішера. У цій суперечці йдеться не про відмову Туреччині в партнерстві, а лише про його форму. Докази, чому членство в ЄЄ таких різних партнерів краще, ніж добросусідські відносини на користь обом сторонам, Фішер поки що не надав.

Схожу думку висловлює і газета РЕЙНІШЕ ПОСТ з Дюссельдорфа:

67 відсотків французів - проти членства Туреччини в ЄС, в Німеччині таких 55 відсотків. Такого різкого несприйняття кандидата на вступ до ЄС в історії розширення ще не було. Багато людей відчувають, що характер Євросоюзу, в якому буде присятня Туреччина, зміниться – експансією в Азію поняття Європи втратить свою, спрямовану на підтримання ідентичності, дію. Чимало керівників урядів країн ЄС, які голосуватимуть у п”ятницю за початок переговорів, через 10 чи 12 років не вирішуватимуть питання про вступ. Це полегшує їм ухвалення нинішнього рішення за принципом надії: сподіваємося, що Туреччина і надалі проводитиме курс реформ, сподіваємося, що ЄС витримає вступ Туреччини до своїх лав. А що ж залишається скептичним громадянам? Тільки сподівання, що учасники переговорів дотримуватимуться своїх обіцянок і вестимуть їх з відкритим фіналом і у відповідності до критеріїв, які можна перевірити. А вони вже нині оманливі: адже переговори з Туреччиною мали розпочатися лише після того, як вона відповідатиме так званим копенгагенським критеріям. А після того, як стали відомі звинувачення в катуваннях і проблеми із свободою віросповідування, лише той, хто прикрашає дійсність, може стверджувати, що ці передумови виконані.