Єреванський гуртовий ринок Фірдусноц не кидається в очі: він хоч і розташований лише у кількох хвилинах від центральної площі столиці, але розгледіти його початок можна тільки за кількома ятками з фартухами, жіночою нижньою білизною та ошатно впорядкованими рядами дитячого взуття у пастельній кольоровій гаммі. Однак щодалі просуваєшся, тим масштабнішими стають торгові ряди. Хоча більшість крамничок на території тут простоює зачиненою.

Річ у тому, що близько року тому постановою уряду цей єреванський аналог московського "Черкізону", де торгують так звані "човники", офіційно закрили. Спонтанна торгівля розрослася тут на початку 1990-х із розпадом Радянського Союзу.

У місцевої влади щодо цього району грандіозні наміри: планується зведення сучасного комплексу з квартирами, офісами та підземною парковкою. Ще б пак - ділянка у центрі столиці. До цього часу тут не мало б залишитися і слідів торгівлі. Продавцям запропонували переміститися на інший ринок, але далеко не всім по кишені оренда торгприміщення деінде ще.

Для Анаіт Пхрікян це теж задорого. Вона живе зовсім неподалік, але свою крамничку одягу на ринку їй довелося зачинити. Тепер на грубих металевих дверях бірюзового кольору красується такий же грубий замок. Жінка розповідає, що уряд поклав око на прилеглу до ринку "ласу" територію у центрі міста і тепер намагається м'яко "вижити" і мешканців. "Ми що, вороги уряду? Вони роблять тільки те, що їм вигідно, а нам не допомагають. Ми для них взагалі ніхто", - не стримує вона свого обурення. 

Ласий шматок землі у центрі столиці

Сусіди Анаіт схвально кивають головою. Ніхто точно не знає, коли цю територію почнуть розчищати для початку будівельних робіт зі зведення елітного комплексу нерухомості, але сумнівів у людей немає лише в одному - влада у Вірменії корумпована і тільки й дивиться, де б надути громадян. "По телебаченню ми чули, що було виділено 253 мільйони євро під цей проект. Але вони поклали їх собі у кишеню, а потім приїхали сюди і спробували вигнати нас звідси задешево", - каже жінка.

Анаіт - матір-одиначка. Вона має неповнолітню доньку, а ще доглядає за старенькою матір'ю-інвалідом. Без заробітку на ринку вони ледь зводять кінці з кінцями на соцвиплати уряду - лише 39 тисяч вірменських драм. У перерахунку - заледве 70 євро на місяць на трьох людей. Тепер же жінка боїться втратити і дах над головою. Запропоновану компенсацію вона вважає занадто низькою, особливо зважаючи на центральне розташування цього району вірменської столиці. "Вони можуть заявитися коли завгодно, викинути нас і заплатити скільки вважатимуть за потрібне. Але ж я сама маю визначити, скільки хочу за цю землю. Це ж моя земля, моя власність! Я не уявляю, як можна власність красти. А вони крадуть", - упевнена вона. 

Трохи позаду її колишньої ятки розташувався великий сад, щільно засаджений вишневими деревами та квітниками. Недалеко гуляє домашня птиця, а на гілках співають інші пташки. Анаіт показує нам стіни свого будинку зі старого каменю і каже, що зведений він був ще за часів Османської імперії. У її володінні земельна ділянка близько двох тисяч квадратних метрів, яка переходила із покоління в покоління. Анаіт гордо показує документи на володіння, які ще 100 років тому підписував її дід. "Моя дочка каже, мовляв, кинемо усе і поїдемо закордон. Але як так кинути нашу землю, наші кладовища. Мій батько і його батьки тут поховані. Чому я маю це кидати? Нехай урядовці виїжджають! Вони і так мільярдери", - знову обурюється Анаіт.

Втрачені надії

Клара Мелкумян живе на протилежному боці вулиці. Жінка, якій уже за 80, останні 30 років живе тут, у своїй двокімнатній оселі. Стан її житла теж незадовільний. Але Клара, як і усі інші, сподівається отримати від уряду справедливу компенсацію за відселення. Заявам урядовців вона віри не йме. "Вони ж тут не дорогу прокладатимуть, і не лікарню чи аеропорт побудують. Їм для себе ця земля потрібна, цей золотий кавалок. А нас вони виженуть звідси за копійки", - ділиться думками пенсіонерка.

Клара використовує лише одну кімнату свого будинку. Іншу вона зачинила. Будинок підкосився, як і її старе ліжко. "Я навіть боюся, що воно провалиться під землю", - цілком серйозно каже жінка. Оглядаючи тріщини у її хатині, у це не важко повірити. Тут уже встановлені дерев'яні балки для опори старої конструкції. Клара сподівається на те, що якщо отримає гідну компенсацію, то зможе "хоча б на схилі років трохи пожити, трохи подихати".

Однак поки таким, як вона, її сусідам та продавцям на ринку Фірдусноц залишається лише чекати. Багато з них останніми тижнями виходили підтримати масові антиурядові демонстрації. Зрештою, не лише тутешні мешканці незадоволені своїм життям та можновладцями: 29 відсотків громадян Вірменії живуть за межею бідності. Фактично - кожен третій. А 18 відсотків безробітні, вказує статистика Світового Банку.

Для Анаіт Пхрікян суть протестів була не у тому, щоби привести до влади Нікола Пашиняна чи будь-якого іншого лідера на зміну 10-річному правлінню Сержа Саргсяна. "Йдеться про людей, а не про Пашиняна. Ми втратили надію. І це довго накопичувалося у нас", - пояснює Анаіт.