Для Євросоюзу з населенням у півмільярда осіб кількість мігрантів, які прибувають, взагалі-то мала б бути посильною: з початку року прибули близько 42 тисяч так званих "нерегулярних" мігрантів. Це менше половини показників минулого року. Якщо виходити зі співвідношення до кількості населення, то найбільш перевантаженою країною первинної реєстрації прибулих є Греція. Цього року найбільше мігрантів прибувають до Іспанії, далі йде Італія. Але праві популісти зараз відіграють відчутну роль майже у всіх країнах ЄС. Вони беруть участь у формуванні урядів. Своїм злетом вони завдячують зокрема і страху перед чужинцями.

ЄС кинув Італію напризволяще

Ще з часів урядування Сільвіо Берлусконі Італія жаліється на Дублінську систему, згідно з якою вона відповідальна за мігрантів, які вперше потрапили до ЄС через її території. У Римі підходили до проблеми прагматично: не реєстрували прибулих і давали їм свободу чи намагатися вижити в тіньовій економіці в Італії, а чи податися в північніші країни Європи.

Лише коли з 2014 року кількість мігрантів стала різко зростати та рік потому до ЄС прибули понад 1,2 мільйона шукачів притулку, ЄС почав наполягати на дотриманні правил. І тодішній уряд Маттео Ренці почав реєструвати більшість мігрантів у портах Італії. Водночас не минало жодного саміту Євросоюзу, на якому би країна не просила про допомогу та перерозподіл частини прибулих. Реакцією було лише знизування плечима.

На початку 2017 року Італія почала діяти сама, уклавши угоду з лівійськими збройними угрупованнями, які отримували гроші та навіть зброю за стримування мігрантів на узбережжі. І ЄС почав тренувати лівійську берегову охорону та платити їй за те, що вона завертає надувні човни назад до свого берега. Щоправда, часто ці бойовики походять з тих самих племен, що і контрабандисти, які й саджають мігрантів на човни. Бізнес процвітає, тож вони не зацікавлені зупиняти міграцію.

Популісти у Римі

Після березневих виборів і перемоги двох популістських партій тепер в Італії порядкує міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні з "Ліги Півночі". Він щогодини лютує у соціальних мережах проти мігрантів і тих, хто їм допомагає. Він зачинив гавані Італії для кораблів неурядових організацій, які рятують людей на морі. Утім, йому не вдалося під час свого візиту до Лівії у понеділок домовитися про спорудження там таборів. Заступник глави уряду національної єдності Лівії Ахмед Майтиг відкинув це і порадив говорити з транзитними країнами південніше Лівії - з Чадом чи Нігером.

Віктор Орбан - батько риторики проти біженців

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан перший у ЄС показав, що за допомогою демагогії та гри на страхах можна сформувати ненависть до мігрантів. І це у країні, де іммігрантів дуже мало - минулого року до Угорщини прибули 3400 шукачів притулку. Ненависть спрямовується передусім проти мусульман, яких Орбан робить відповідальними за занепад християнських традицій у Європі.

Передвиборчу кампанію цієї весни Орбан цілковито побудував на темі міграції. Заради цього він вигадав й історію про "змову Сороса", згідно з якою американський мільярдер угорського походження Джордж Сорос переслідує план наводнити країну мігрантами.

Тепер же Орбан зробив допомогу біженцям правопорушенням. Він використовує спродуковану ним ненависть до мігрантів, аби позбутися рештків демократії та правової держави. Але Угорщина і досі належить до країн, які отримують з бюджету ЄС значно більше грошей, ніж платять у нього.

2015 року Орбан перекрив кордони з Хорватією та Сербією парканами. Тим самим він себе позиціонував у ЄС першопроходцем. Тепер, коли ЄС намагається укріпити свої зовнішні кордони, прем'єр Угорщини дасть зрозуміти, що це він показав приклад. Він є й ідеологічним натхненником Вишеградської четвірки, до якої також входять Польща, Чехія та Словаччина. Вони разом відкидають приймання мігрантів та особливо їхній перерозподіл у ЄС.

Країни доброї волі

Канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) знає, що прогресу в питанні міграції можна досягти лише з частиною держав-членів ЄС. Таких 16 або дещо більше. До них належать і великі країни, такі як Франція та Іспанія. Право ЄС дозволяє "посилену співпрацю" між частиною країн-членів. Знаходження домовленості між ними було би достатньо серйозним кроком уперед, щоб його можна було подати як "спільне європейське рішення", про яке так багато говорять.

Кращий захист зовнішніх кордонів ЄС мають затвердити у будь-якому разі. Утім, мігранти потрапляють до ЄС морем. При цьому більше стали користуватися західним середземноморським шляхом, який веде з Північної Африки до Іспанії. І на морі потрібні набагато більше кораблів з країн ЄС, аби посилити патрулювання.

Існує й пропозиція Єврокомісії, згідно з якою мають визначити десять "безпечних гаваней", після прибуття до яких мігрантів одразу мають розміщувати у таборах. Там під час первинної перевірки хочуть негайно визначати економічних мігрантів і відправляти їх назад у країни походження. Своєю чергою, управління Верховного комісара ООН у справах біженців пропонує план для "регіональних платформ для висадки на берег" у Середземному морі, який має схожий вигляд. Щодо деталей цього плану тільки починають дискутувати.

Двосторонні угоди

Для Німеччини особливу роль відіграє Італія як країна, з якої відбувається так звана вторинна міграція. Але чи Італія готова піти на угоду з Меркель у цьому питанні, лишається сумнівним. Популістський уряд саме намагається зробити канцлерку головним ворогом у ЄС. І не збирається приймати назад зареєстрованих шукачів притулку.

Більш реалістичною ціллю були би угоди з африканськими країнами, звідки походять мігранти. Канцлерка ФРН у неділю в Брюсселі вказала на угоду з Туреччиною як на приклад. Євросоюз хоче виділити саме для реалізації таких угод шість мільярдів євро. В Іспанії вже є домовленості з Марокко, Сенегалом і Мавританією, завдяки яким транзит мігрантів останніми роками був переважно обмеженим. Також ідеться і про угоди про їхнє повернення.

Саме з поверненнями мігрантів у ЄС найбільша проблема. Щонайбільше половина усіх заяв на притулок задовольняється. Але, наприклад, Пакистан досі блокує прийом своїх громадян, окремі регіони Нігерії занадто нестабільні, і навіть висилка очевидних економічних мігрантів до Західної Африки, Тунісу та Марокко відбувається дуже повільно. Тут країни ЄС хочуть прискорити процедури та стимулювати добру волю відповідних урядів грошима.