DW: Пане Лінднер, нашій міжнародній аудиторії Ви стали відомі своїми висловами щодо Криму. Ви навіть зірвали оплески з російського боку. Як Ви при цьому почувалися?

Крістіан Лінднер (Christian Lindner): Ми не обираємо, хто підтримає певну пропозицію, чи вона з тактичних мотивів буде інакше інтерпретована на користь власних інтересів.

Але чи вона справді інакше інтерпретована? Я можу повторити Вашу цитату: "Я побоююся, що поки Крим варто розглядати як тимчасове рішення на невизначений термін". Один із заголовків (у російській пресі. - Ред.) був "німецькі ліберальні політики демонструють готовність визнати приєднання Криму до Росії"…

Другий вислів - це не моя цитата.

Так Вас "оспівували" в (російських. - Ред.) ЗМІ.

Я не можу відповідати за Ваші коментарі та висвітлення у ЗМІ, а тим більше за російські. Я можу лише висловити власну думку.

Це була Ваша цитата, яку я спочатку навів…

Правильно. Але друге - це була інтерпретація цитати зацікавленою стороною. Це не була моя думка. В жодному разі ВДП (Вільна демократична партія. - Ред.) не готова прийняти анексію Криму, яка суперечить міжнародному праву. Ми інше пропонували. А саме, що ми повернемося до німецької політики розрядки і винесемо урок з історії, повернемося до того, як ми це робили в інших випадках. 

Крим - це порушення міжнародного права, ми з цим не згодні, санкції зберігаються, і турбіни Siemens постачати туди не можна.

Але треба перевірити, чи спіраль ескалації та взаємного нарощування озброєння, які нині є, можна зламати? Чи є в Росії готовність змінити свою дотеперішню політику? Якщо у Кремлі ця готовність є, і як вважаєте ви, в чому проявиться ця готовність? В найскладнішому питанні Криму? Ні.

І тому пропозиція, яка два роки тому була вже зроблена Гансом-Дітріхом Ґеншером (Hans-Dietrich Genscher). Це не лише моя ідея. Пропозиція була така: ми "заморожуємо" кримський конфлікт, не погоджуючись із анексією, а в інших питаннях ми робимо пропозиції, чи хоче Росія вийти із глухого кута.

(Ведучий перебиває. - Ред.)

Дайте договорити! Якщо Росія не хоче вийти з глухого кута, тоді чинні санкції треба посилити. Якщо ж буде просування, можна крок за кроком скасувати санкції, і колись, можливо, напруження настільки спаде, що можна буде говорити про Крим. 

І Ви довіряєте Путіну, що той сценарій, який Ви запропонували, виконуватиметься?

Мені не потрібно довіряти. Якщо він не згодиться, як я щойно сказав…

Ви сподіваєтесь, що він піде на цей сценарій?

Ні, я не знаю. В мене нема ані надії, ані впевненості. Але я не готовий, як німецькі Зелені, без жодних ідей спостерігати за ескалацією та нарощуванням озброєння. Завжди треба дивитися, чи можемо ми зламати цю спіраль. Все інше - етика переконань зі шляхетними намірами, яка не вирішує кризи. І що мене особливо здивувало…Знаєте що? Я виступаю проти подальших переговорів з Туреччиною про приєднання до ЄС.

Я вже говорив, що їх треба припинити. Але де-факто такі переговори з Туреччиною щодо ЄС ведуться. І ніхто, включно з коментаторами, не говорить про проблему окупованого Туреччиною Північного Кіпру - "тривалого тимчасового", незаконного, невизнаного. А на переговорах про приєднання було сказано: "Ми заморожуємо цей конфлікт як "тривалий тимчасовий" і подивимося, чи будуть зрушення в інших напрямках, і тоді колись поговоримо про Північний Кіпр перед приєднанням до ЄС". Цей підхід, підтримуваний німецькими Зеленими на переговорах з Туреччиною про приєднання, я пропоную у пом'якшеному вигляді щодо Криму і раптом стаю "тим, хто розуміє Путіна"? Це показує лише одне: збудження, яке ці дебати викликають у Німеччині з подібних питань, не відповідає масштабам міжнародних викликів і тій ролі, яку Німеччина відіграє на міжнародній арені.

Але я би заперечила, бо збудження це викликає не лише у Німеччині. Пане Лінднере, хочу повернутися до одного питання: Ваша партія зараз не була представлена у парламенті, але якщо Ви будете туди обрані і навіть (що не можна виключати) отримаєте урядові повноваження, чи не варто було б обережніше формулювати свої висловлювання? Адже Ваші гострі слова спантеличили багатьох в Україні та інших країнах Східної Європи...

Даруйте, але я у Східній Європі нікого не спантеличую. Там людей спантеличив (колишній. - Ред.) міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier), який легітимну присутність НАТО у Східній Європі назвав "брязканням зброєю" відносно Росії. Я ж на це сказав, що ми безперечно мусимо підтримати наших союзників у Східній Європі. Але я дотримуюся традицій німецької політики розрядки. А вона завжди поєднувала дві речі: жорсткість і готовність до діалогу. Згадайте про Подвійне рішення НАТО (від 1979 року. - Ред.) Жорсткість - ми озброюємося ядерною зброєю середньої дальності, але й готові до діалогу - ми відмовимося від цього, якщо ви скоротите кількість своїх ракет. Саме до цього режиму я і хочу повернутися. І знаєте, я не збираюся брати слова назад, особливо в тому, що вважаю правильним. Тому що ми мусимо вести такі дебати. Ця етика переконань (етичні засади світогляду людей, які у своїх діях керуються виключно переконаннями, не зважаючи на наслідки. - Ред.), якою ми керуємося - це політичний атавізм. Мені не йдеться про політику умиротворення, а про те, що Віллі Брандт (Willy Brandt), Еґон Бар (Egon Bahr), Вальтер Шеель (Walter Scheel) і Ганс-Дітріх Ґеншер (Hans-Dietrich Genscher) успішно робили в політиці - вони завжди поєднували наші цінності і реалізм.