База даних поховань і меморіалів радянських громадян на території Німеччини з'явилася днями в інтернеті. Цей ресурс створили в рамках спільного німецько-російського проекту.
Реклама
Життя багатьох із цих людей обірвалося на полі битви. Інші були знищені у в'язницях гестапо, нацистських концентраційних і трудових таборах. Скільки ж їх, радянських громадян, загиблих під час Другої світової війни на німецькій землі, спочивають у ФРН? Точно встановити це, ймовірно, вже ніколи не вдасться. Адже для більшості чоловіків, жінок і дітей із СРСР, які померли в воєнний час на території Німеччини, останнім притулком стали безіменні спільні могили. А останки тих, кого відправляли в газові камери, взагалі спалювали. І все-таки робота з пошуку поховань радянських громадян не припиняється в Німеччині й тепер, через 70 років після перемоги над нацизмом.
Днями в інтернеті запрацював новий електронний ресурс - "База даних місць поховань і меморіалів радянських громадян на території ФРН". Цей проект здійснив Німецько-російський музей, розташований у берлінському районі Карлсгорст (Deutsch-Russisches Museum Berlin-Karlshorst), спільно з представництвом міністерства оборони Росії з організації та проведення воєнно-меморіальної роботи в Німеччині.
Спільними зусиллями
"Рішення здійснити такий проект виникло у 2011 році - напередодні 70-ї річниці нападу Німеччини на Радянський Союз. А рік потому почалася робота з його реалізації. Причому всебічну підтримку ми отримали з боку цілої низки офіційних осіб, різноманітних відомств і організацій, у першу чергу - від уповноваженого уряду ФРН з питань культури й фонду "Пам'ять, відповідальність, майбутнє". Неоціненну допомогу нам надали і прості громадяни", - розповів DW директор Німецько-російського музею Йорґ Морре.
Згадуючи про безпосередню участь у проекті представництва міністерства оборони Російської Федерації з організації та проведення воєнно-меморіальної роботи в Німеччині, Йорґ Морре відводить особливу роль його керівнику Володимиру Кукіну. За словами вченого, "це висококомпетентний фахівець, який сам добре знає чимало місць поховань радянських громадян у ФРН. У справу реалізації проекту він зробив неоціненний внесок".
Із німецького боку провідними фахівцями проекту стали історики Луц Пріс та Себастіан Кіндлер. "Вони, до речі, добре володіють російською мовою. І це виявилося великою підмогою, оскільки базу даних першопочатково планувалося створювати як німецькою, так і російською. Луц Пріс займався аналогічною роботою в 1990-ті роки: на громадських засадах він керував групою ентузіастів, які займалися обліком радянських поховань на території колишньої НДР. Результати їхньої діяльності були узагальнені в виданій потім брошурі", - каже Йорґ Морре.
Після ретельних пошуків
Понад 4,1 тисячі місць поховання радянських громадян, які пішли з життя в воєнні роки в Німеччині, вказані в новій електронній базі даних. За цією цифрою стоїть величезна кропітка робота. Чимало переліків місць радянських поховань німецьким ученим надали у представництві міноборони Російської Федерації з організації та проведення воєнно-меморіальної роботи в Німеччині, яке працює при посольстві РФ у Німеччині. Отримані там, а також із інших джерел дані ретельно вивчали, аналізували, перевіряли на достовірність і тільки після цього вносили до бази даних.
"Усю здобуту інформацію ми класифікували за групами, в кожній із яких окремо акумульовані дані про кількість загиблих у Німеччині солдатів, військовополонених, підневільних працівників, чоловіків, жінок, дітей, а також про обставини їхньої загибелі, чи це був розстріл, чи смерть у результаті тортур чи виснаження. Непідтверджені дані ми надали з відповідними посиланнями, вказуючи на те, що представлена інформація має оцінний характер", - зауважує Йорґ Морре.
Електронна база даних оснащена цифровою географічною картою, на якій вказано конкретне розташування кожного зареєстрованого поховання. Віртуально відвідати могили можна за допомогою програми Google Earth. На ресурсі опубліковано й адреси людей, які доглядають за могилами, тож охочі можуть із ними зв'язатися.
У дбайливих руках
Від 650 до 800 тисяч радянських громадян, життя яких обірвалося під час Другої світової війни, поховані, за різними оцінками, на території Німеччини.
"Наша мета полягала не в тому, щоб з'ясувати їхню точну кількість, а в тому, щоб встановити розташування таких поховань і оприлюднити ці дані. Як з'ясувалось, могили радянських людей, які стали жертвами нацизму, є далеко не лише в Бранденбурзі, де тривали основні бої в Німеччині під час Другої світової війни, а й у багатьох інших регіонах нашої країни. Тільки в розташованій на заході ФРН землі Саар, наприклад, нараховується понад 140 могил радянських громадян", - зауважує Йорґ Морре.
За словами вченого, переважна більшість поховань виглядає чисто й доглянуто. Причому йдеться не лише про великі солдатські цвинтарі, на догляд за якими спеціально виділяються державні дотації. У хорошому стані й чимало окремих могил, які розташовані навіть не в населених пунктах, а на полях і в лісах. Їх добровільно доглядають звичайні громадяни.
Йорґ Морре розповів таку історію: під час війни один примусовий робітник із Радянського Союзу декілька років працював на селянському подвір'ї в Мекленбурзі - Передній Померанії. Господар, німецький фермер, дуже цінував його працю і взагалі був дуже прихильним до нього. Коли робітник помер, фермер відмовився ховати його на громадському цвинтарі. Працівника він поховав неподалік від власного дому, а рідним наказав не занедбувати могилу навіть тоді, коли його самого не стане. Роки минають. Із часом і фермер, і його родина відійшли в інший світ. Але й сучасне покоління мешканців села про могилу не забуває. Люди дбають про неї досі…
Дивіться також:
Руїни Другої світової війни як меморіали миру
У Німеччині їх усе ще можна знайти - руїни Другої світової війни, які пережили мир. Деякі з них навмисне збережено так, щоб і десятиліття потому вони нагадували про нищівний вогонь війни.
Фото: imago/epd
Руїни як свідки війни
Важко повірити, що 1945 року німецькі міста були розбомблені так само вщент, як сьогодні деякі міста в Іраку чи Сирії. Зруйновані під час війни і більше ніколи не відбудовані - руїни в самісінькому серці того чи іншого німецького міста досі нагадують про жахи війни. Цих мовчазних свідків небагато. Йдеться передусім про сакральні будівлі на кшталт Меморіальної церкви кайзера Вільгельма у Берліні.
Фото: picture-alliance/dpa/M. Hiekel
"Порожній зуб" Берліна
Збудована у неоромантичному стилі та освячена у 1895 році церква кайзера Вільгельма в Берліні загорілася після однієї з повітряних атак Антигітлерівської коаліції 23 листопада 1943 року. Руїну головної вежі церкви заввишки 71 метр після закінчення війни зберегли як меморіал, доповнивши її 1961 року ще чотирма будівлями, зокрема, новою церквою. Берлінці прозвали руїну "порожнім зубом".
Фото: picture alliance/akg-images
Корисна руїна
Історія церкви францисканського монастиря у районі Берлін-Мітте сягає 1250 року. Монастир було розпущено 1539 року в період Реформації. 3 квітня 1945 року церкву охопило "полум’я з небес". Руїну церкви було укріплено та взято під охорону, тож з усього комплексу лише вона збереглася до наших днів. Після реставрації з 2004-го року у ній проводять виставки, театральні постановки та концерти.
Фото: gemeinfrei/imago/F. Berger
Жалоба просто неба
Ця зруйнована і більше ніколи не відбудована церква у Старому місті в Кельні носить ім'я святого Альбана. На фото - рештки хорів. У наші дні руїна церкви отримала функцію меморіала загиблих у війні. Всередині колишнього храму "Батьки в жалобі" закликають до миру – це скульптура Ернста Барлаха за ескізом німецької художниці Кете Колльвіц.
Фото: CC BY-SA 3.0/Raimond Spekking
Уціліла цінність
Неподалік від церкви святого Альбана розташовувалась церква святої Колумби, одна з найстаріших приходських церков Кельна. Перший її камінь було закладено ще 980 року. Усе, що залишилося після майже цілковитого знищення церкви в 1943 році, - статуя Діви Марії та рештки середньовічного муру.
Фото: picture-alliance/dpa/F. Gambarini
Музей для руїни
Саме для цієї статуї Марії вже в 1947-1950 роках на тому ж місці в руїнах спорудили восьмикутну каплицю. Кельнці прозвали її "Мадонною в руїнах". 1956-57 року каплицю Діви Марії доповнили квадратною каплицею Святих Дарів. Справжнім архітектурним шедевром зрештою стало те, що 2007 року рештки церкви святої Колумби повністю інтегрували в новобудову Архієпископського музею єпархії.
Фото: CC BY-SA 3.0/Elke Wetzig
Перлина німецького бароко
Цербстський замок в Саксонії-Ангальт був резиденцією князя Ангальт-Цербста. Новобудова була запланована в XVII столітті як комплекс з трьох частин і належала до найвизначніших будівель у стилі бароко в Середній Німеччині. У дитинстві сюди часто навідувалася до родичів принцеса Софі Августа Фрідеріке фон Ангальт-Цербст, яка згодом стала відома світу як російська цариця Катерина ІІ.
Фото: picture-alliance/AKG
Надія на нове життя
У квітні 1945 року внаслідок бомбардування замок Цербст згорів. Цінне внутрішнє убранство було повністю знищене. Замок можна було б відбудувати, але з політичних міркувань цю ідею відхилили. Лише східне крило вдалося врятувати від цілковитого знесення. Спеціальний фонд дбає про його збереження донині. Ентузіасти не втрачають надії колись повністю відбудувати хоча б цю частину Цербстського замку.
Фото: picture-alliance/dpa/J. Wolf
У бетоні навіки
Це хоч і не руїна, але однозначно меморіальний пам’ятник – дюссельдорфський бункер часів Другої світової війни спорудили у 1940-их роках, замаскувавши під церкву. З 1949 року бункер насправді став церквою. Будівля, що охороняється законом як архітектурна пам'ятка, - унікальна і вважається найстабільнішим храмом у світі. У наші дні бункер є не лише церквою, а й меморіалом та місцем для виставок.
Фото: CC BY-SA 3.0/Ilion
Церква як орієнтир для бомбардувальників
Історія головної церкви святого Миколая в Гамбургу сягає ще 1195 року. Після пожежі в 1842 році було споруджено новий храм у стилі неоготики. Остаточно будівництво завершили 1874 року. Вежа заввишки 147 метрів певний час навіть була найвищою будівлею в світі. 28 липня 1943 року церква згоріла вщент після того, як авіація Антигітлерівської коаліції розбомбила Гамбург.
Фото: gemeinfrei
Гамбург і "Гоморра"
Уціліли лише вежа та підвальна частина церкви. До сьогодні вони - як відкрита рана. Після війни сенат Гамбурга ухвалив рішення не відбудовувати церкву. Руїни церкви святого Миколая присвятили "жертвам війни та панування насильства у період з 1933 по 1945 роки". У підвалах створили документаційний центр. Постійна експозиція представляє відвідувачам "Гоморру 1943-го - знищення Гамбурга з повітря".
Фото: picture-alliance/dpa
Іноді кінець - це лише початок
У 1945 році Фрауенкірхе, перлина барокового Дрездена, взірець протестантського храму лежала в руїнах. Нищівні повітряні атаки у лютому 1945 року церква Божої Матері ще витримала, проте наступного дня після вогняного штурму масивний кам’яний купол обрушився. Руїни довгий час слугували меморіальним пам’ятником-застереженням проти війни та знищення. Для відбудови Фрауенкірхе НДР бракувало грошей.
Фото: Hulton Archive/AFP/Getty Images
З надією проти руїни
У 1996 році, вже після возз’єднання Німеччини, почався дев'ятирічний процес відбудови Фрауенкірхе. В нову будівлю інтегрували оригінальні уламки церкви. У фінансуванні проекту обсягом 180 мільйонів євро взяли участь 16 фондів з Німеччини та з-за кордону. Люди з усього світу робили пожертви, таким чином встановивши пам’ятник надії на порозуміння між народами.
Фото: DW/Holm Weber
Уламки як частини нового єдиного цілого
У 1947 році церква Воскресіння Христового у Пфорцгаймі стала першою церквою, збудованою в Німеччині після Другої світової війни. 30 тисяч цеглин для неї відкопали й зібрали на руїнах будинків навколо та ретельно очистили. Споруджена з руїн ця церква стала не лише символом нового початку, а й взірцем для ще 46 таких церков у знищених війною німецьких містах.