Захід полишає ілюзії стосовно Китаю. Головна з них полягала у тому, що КНР, яка наприкінці 2001 року вступила до Світової організації торгівлі (СОТ), під час інтеграції до світової економіки буде суворо дотримуватися правил вільної торгівлі і, більше того, поступово почне переймати ліберальну модель ринкової економіки.

США та Євросоюзу знадобилося майже два десятиліття, щоб усвідомити: комуністичний Китай, стрімко набираючи економічну силу та вагу на світовій арені, зовсім не збирається трансформувати свою модель централізованої, керованої державою економіки.

Навпаки - Пекін дедалі більше її укріплює, в односторонньому порядку використовуючи правила та норми вільного ринку для отримання переваг перед своїми глобальними конкурентами. І дедалі активніше насаджує китайський держкапіталізм та його правила всюди у світі.

Не просто торговельна війна, а битва за лідерство

Першим дати відсіч цій економічній "грі в одні ворота" Пекіна вирішив Дональд Трамп. Президент Сполучених Штатів обрав шлях протекціонізму і навесні 2018 року почав запроваджувати мита на широкий асортимент товарів з Китаю.

Ключова мета цієї торговельної війни, вказують експерти, полягає не в тому, щоб просто зрівняти американо-китайський торговельний баланс, збільшивши експорт з США до КНР. А у тому, щоби значною мірою перекрити Китаю доступ до американських технологій і тим самим запобігти його перетворенню на світового лідера інновацій та провідну наддержаву.

У Євросоюзі, особливо у Німеччині, негативно поставилися до методів американського президента, вважаючи, що протекціонізм завдає надто великої шкоди глобальній торгівлі, проте уважно придивилися до тих ключових вимог, які Вашингтон поставив Пекіну.

Вогнева підтримка Трампа з Брюсселя

І тепер Євросоюз, схоже, фактично надасть потужну вогневу підтримку Трампу: на черговому саміті ЄС-Китай у Брюсселі європейці, судячи з витоків у ЗМІ, жорстко вимагатимуть від КНР багато з того, на чому наполягає і адміністрація США, яка вже не перший місяць проводить з китайською стороною дуже складні переговори про умови завершення торговельної війни.

Зокрема, ЄС вимагає від Пекіна нарешті припинити дискримінацію іноземних компаній в Китаї. Їх, приміром, примушують створювати спільні підприємства з китайськими партнерами, позбавляють можливості отримувати держзамовлення та не пускають до певних секторів економіки КНР. Закордонним фірмам наказують передавати місцевим підприємствам свої ноу-хау. Водночас в ЄС (і в Америці) китайські інвестори з подібним примусовим трансфером технологій не стикаються.

Брюссель вимагає також дотримуватися авторських прав, покласти край систематичним порушенням Китаєм правил СОТ і припинити широкомасштабне субсидування державних і навіть приватних підприємств у КНР. Адже це призведе до глобального перевиробництва, приміром, сталі та дозволить китайським підприємствам вдаватися до демпінгу, що дестабілізує увесь світовий і, відповідно, європейський ринок.

Саміт ЄС-Китай може закінчитися без підписання комюніке

Усі ці вимоги не нові. Китайська сторона роками ввічливо їх вислуховувала, але, на думку європейців, дотепер мало що або взагалі нічого не робила. Через це у 2017 році саміт ЄС-Китай закінчився без спільного комюніке, що фактично означає провал переговорів.

Перед нинішніми перемовами президентів Європейської Ради Дональда Туска і Єврокомісії Жана-Клода Юнкера з прем'єром Державної ради КНР Лі Кецяном чиновники ЄС різного рівня на умовах анонімності активно розповідали ЗМІ про те, що і цього разу підписання спільного документа може не відбутися. У Брюсселі чекають від Пекіна "суттєвої зміни переговорної позиції", повідомило агенції Reuters високопоставлене джерело.

Тим самим Євросоюз перед самітом цілеспрямовано посилював політичний тиск на китайську сторону. Це тим більше показово, що два тижні тому, 26 березня, у Парижі відбулися переговори президента Франції Еммануеля Макрона, канцлерки Німеччини Анґели Меркель (Angela Merkel) та глави Єврокомісії Жана-Клода Юнкера з очільником КНР Сі Цзиньпіном.

ЄС вимагає часткової відмови від китайської моделі держкапіталізму

За підсумками цієї зустрічі з китайським лідером, покликаної наочно продемонструвати Пекіну єдність ключових фігур ЄС, повідомлялося, що Євросоюз та Китай підтримують ідею реформування як механізмів в межах Паризької кліматичної угоди, так і правил Світової організації торгівлі. ЄС пропонує змінити норми СОТ для того, щоб суттєво обмежити можливості субсидування виробників промислової продукції. Крім того, під час тієї розмови обговорювалися перспективи підписання з Китаєм угоди про гарантії для іноземних капіталовкладень. 

По суті Брюссель (паралельно з Вашингтоном, але іншими методами і з іншими пріоритетами) домагається від Пекіна відмови від деяких ключових елементів китайської моделі держкапіталізму. Інформація про можливий зрив підписання спільного комюніке за результатами саміту ЄС-Китай свідчать про те, що цього разу Євросоюз має намір зайняти жорстку позицію і домагатися від китайської сторони реальних, чітко прописаних у заключному документі поступок. 

Підкреслена жорсткість позиції ЄС пояснюється не лише тим, що європейцям урвався терпець, але і зростанням тривоги через дедалі відвертішу глобальну експансію комуністичного Китаю в межах проекту "Один пояс - один шлях", який також називають "Новим шовковим шляхом". Саме перед візитом до Парижа Сі Цзиньпін відвідав Італію, яка першою з провідних країн Заходу вирішила долучитися до цієї програми з отримання китайських інвестицій, в якій беруть участь вже півтора десятка країн-членів ЄС, головно зі Східної та Південної Європи.

Чи дійсно Китай хоче єдиної та процвітаючої Європи?

Це посилило побоювання, що Пекін прагне розколоти Євросоюз, цілеспрямовано вкладаючи кошти у країни-члени ЄС з відносно невеликими економіками (Болгарія, Угорщина, Хорватія) та/або з особливо великими боргами (Греція, Італія, Португалія). Китайське керівництво всіляко намагається розвіяти такі побоювання.

Саме в цьому контексті слід розглядати запевнення Лі Кецяна про те, що "ми активно підтримуємо європейський інтеграційний процес, сподіваючись на єдину та процвітаючу Європу". Про це глава китайського уряду написав у статті для німецької економічної газети Handelsblatt, опублікованої 8 квітня напередодні саміту ЄС-Китай.

Проте розвіяти побоювання європейців стає дедалі складніше. Час, коли КНР сприймали в економічних і політичних колах Євросоюзу переважно як величезний ринок, вигідного торгового партнера та бажаного інвестора, минули. Сьогодні дедалі частіше говорять про те, що Китай - це одночасно і партнер, і конкурент, причому конкурент системний.

І саме так проблему сформулювало на початку року Федеральне об’єднання німецької промисловості (BDI) - головна організація ділових кіл ФРН. Головна теза програмного документа під заголовком "Партнер і системний конкурент. Як нам бути з керованою державою економікою Китаю?" полягала в тому, що Євросоюз та Китай конкурують тепер не просто як два економічних центри, але і як дві економічні системи, одна з яких робить ставку на приватний бізнес, а інша - на керівну роль держави в обличчі Комуністичної партії Китаю.

Про те, як протистояти цій держкапіталістичній моделі, лідери Євросоюзу планували детально поговорити на своєму саміті 21-22 березня, однак основну частину відведеного часу їм довелося займатися питанням Brexit. Але можна не сумніватися: така розмова скоро неодмінно відбудеться. І можливий провал саміту ЄС-Китай її тільки прискорить.