Побачити живого Параджанова нині нелегко, проте можливо – французький актор і режисер Серж Аведікян, який зіграє легендарного режисера у фільмі, вжився у роль не лише душею, а й тілом. Густа борода, довгувате волосся, чорні очі та виразні жести й міміка – все створює враження спілкування з легендою.

Аведікян – як і його герой, вірменин за походженням – жартома каже, що Параджанов ніби сам обрав його на цю роль. Так само як доля випадково звела двох Сергіїв 1982 року, коли Аведікян напівлегально поїхав до Тбілісі, аби познайомитися з режисером і висловити підтримку від уже наявного тоді руху протесту проти цькування режисера з боку радянської влади.

З першого погляду

«У нас якось відразу виник контакт, ніби ми знали один одного дуже давно, хоча були зовсім різного віку. Він ніби не хотів мене відпускати, і коли ми їхали в аеропорт, погода раптово погіршилася, через що я ще довго чекав на рейс», - ділиться Аведікян своїми спогадами.

Саме Тбілісі й стане першою «станцією» виробництва стрічки. Пізніше місць зйомок долучаться Єреван, Роттердам та Україна - Київ, Закарпаття і містечко на Донеччині, де Параджанов відбував одне з ув’язнень.

Колаж із сучасними технологіями

Весь фільм охопить життя Параджанова від 60-х до 90-х років, каже продюсер, сценарист і співрежисер фільму Олена Фетісова. Сцени, відзняті на українській землі, за її словами, складатимуть 60% стрічки, яка за формою нагадуватиме «кіноколаж», склеєний з документалістики, ігрових сцен, анімації та хронікальних кадрів.

«Творчість самого Параджанова була на той період і зараз залишається новітньою як в галузі кіномистецтва, так і в галузі мистецтва художнього – і живопису, і колажів, і прикладного мистецтва. І тому ми вирішили, що, роблячи фільм про Параджанова, ми також маємо бути попереду, використовуючи новітні технології», - каже Фетисова.

«Деканонізація» Параджанова

Усе це, за задумом авторів, має розкрити глядачеві «світ Параджанова», не стільки режисерський і кінематографічний, скільки людський, внутрішній. На переконання Аведікяна, тільки за допомогою «деканонізації» режисера, можна привернути до нього увагу не лише з боку кіноманів, але й більш широких мас, а також покоління, яке виросло вже після смерті Параджанова.

«Але це не має бути імітацією фільмів Параджанова – тільки не це – цікаво наблизитися саме до світу людини Параджанова. Це важко, це виклик, і я думаю, що є дуже багато людей, які не хочуть, аби ми знімали цей фільм», - каже автор.

Та знайшлися й ті, хто цього дуже захотів. Завдяки підтримці Роттердамського фонду Белса та кіноцентрів Грузії та Вірменії авторам стрічки вдалося зібрати більше половини з орієнтовного бюджету фільму у два мільйони євро. Решту має забезпечити міністерство культури України. Остаточне рішення з приводу виділення коштів, за словами Фетисової, мають ухвалити наприкінці травня цього року. Як каже продюсер, політична воля й підтвердження намірів з боку міністерства, вже є.

Автор: Данило Білик
Редактор: Леся Юрченко