У Європарламенті винесено на голосування резолюцію "Тиск Росії на країни "Східного партнерства" і її вплив на дестабілізацію східної України". Напередодні DW зустрілася з євродепутатом від Литви (Європейська народна партія) Вітаутасом Ландсбергісом.

Deutsche Welle: Пане Ландсбергіс, що, на вашу думку, відбувається зараз на сході України?

Вітаутас Ландсбергіс: Йдеться не тільки про ситуацію на сході України, так само, як і досі не йшлося тільки про проблему Криму. Головна проблема полягає в Росії, яка не здатна подолати свої постколоніальні комплекси. Вона повна амбіцій і прагне відродити імперію. Керівництво Росії вважає російську націю якоюсь особливою, бо вона проживає на території багатьох країн, а отже її болюче розділили, тому треба націю об’єднати. Але не об’єднати, покликавши назад в Росію, а приєднати разом з територіями, на яких вони проживають. Пригадую, ще в перше десятиліття після розпаду Радянського Союзу Москва повертала росіян, бо Росії потрібна була робоча сила. Але пізніше ці репатріаційні процеси призупинили, і Кремль сказав "зарубіжним" росіянам: "Лишайтеся там, де ви є, ви скоро будете нам потрібні". Москва планувала в майбутньому розіграти імперську гру, в якій використати своїх земляків як п’яту колону.

Де лежить та кінцева мета Путіна, на якій він зупиниться?

Цього ніхто не знає. Добре, якщо він зупиниться сам, а якщо ні? Чи знайдеться той, хто його зупинить, застосувавши повний арсенал можливих заходів? Це справжній виклик для Європи та демократії.

Тобто, ви вважаєте, що ЄС досі не намагався повною мірою запобігти діям російського президента?

Звичайно, ні. Погляньте, вони склали список чиновників, причетних до агресії проти України, яка продовжує поглиблюватися. Справді, ці люди певною мірою покарані. Але як щодо тих російських керівників, які сидять на найвищому рівні?

Чому ж ЄС досі цього не зробив: відсутня політична воля чи об’єднана зовнішня політика?

Так, не вистачає ані спільної позиції, ані волі це зробити. ЄС навіть важко прийти до спільної думки з приводу необхідності санкцій. Річ у тім, що Росія порушила всю систему існування міжнародного співтовариства, яке прагнуло і прагне до мирного співіснування. Для цього було винайдена спеціальна формула співіснування демократичних та диктаторських систем. Бо, як відомо, навіть країни-диктатури беруть учать у роботі ООН, яка діє за принципом включенням всіх держав до процесу співпраці. Але, на жаль, зараз це спрацювало проти самої ООН. Тож логічним буде висновок: якщо Росія відмовляється слідувати принципам мирного співіснування та партнерства, це означає, що Росія не є членом ООН. Не згідно з рішеннями і голосуваннями, а за фактом. Бо Росія сама зробила цей крок.

Минулого тижня під час дебатів на сесії ПАРЄ депутат з Литви у своєму виступі кілька разів повторила: "Дякувати Богу, моя країна в НАТО". Ви також вважаєте, що на сьогодні НАТО єдиним стримуючим фактором Росії в Європі?

Справді, НАТО не боїться Росії . І це її дуже дратує, бо Росія хоче, щоб її боявся увесь світ. Ще ось Китай не боїться Росії, але вона не наважується показати йому своє роздратування. Бо знає, що чимала частина російських територій свого часу справді належала Китаю. Якось у 50-тих роках Мао Цзедун сказав журналістам, що 200 років тому землі на Далекому Сході платили данину китайському імператору. На запитання, невже Китай збирається повернути їх собі через двісті років, Мао відповів: "Що таке для Китаю двісті років?". Тож ці переконання, повірте, міцно закріплені у китайському менталітеті. І якщо Путні про це забуває, бо він не мудрий чоловік.

Головним засобом тиску Росії на Україну є ціна на газ. Як Литві свого часу вдалося вистояти в енергетичній блокаді?

Енергоресурси впродовж багатьох років використовувалися Росією як зброя. Дуже наївні європейці переконували нас: "Не переймайтеся, це лише питання бізнесу". Але для Росії це ніколи не було звичайним бізнесом, а політичним способом отримати бажане. Ймовірно, десять років тому Путін підрахував, що завдяки своєму енергетичному впливові Росія правитиме Європою. Але за кілька останніх років Євросоюз нарешті зрозумів свою помилку і почав активно працювати над диверсифікацією енергоджерел. Тому, гадаю, сьогодні впевненість Путіна похитнулася, оскільки сланцевий газ повністю змінив енергетичний ринок світу. Через кілька років Європа зможе отримувати газ із США, тому Росія втратить ці важелі управління. Політика пресингу і диктатури абсолютно помилкова, але росіяни просто не здатні вести політику співпраці. Інколи я намагаюся це пояснити своїм колегам у Європарламенті, котрі наполягають на тому, що Росія повинна стати нашим стратегічним партнером. Я пояснюю їм, що для європейця партнер – це той, з ким ви разом співпрацюєте заради спільного результату. А для Росії партнер – це той, кого треба здолати, перемогти і поставити на коліна.

Що ви порадили б новій українські владі у цей, без перебільшення, найскладніший момент новітньої історії України?

Вони повинні всіма силами намагатися бути консолідованими і не змагатися між собою як політики. Ті люди, які працюють у державних органах управління та у правоохоронних органах, повинні пройти через процес чіткої самоідентифікації. Зараз є випадки, коли українські міліціонери чи керівники вищої ланки переходять на бік Росії. Можливо, вони себе не вважають зрадниками, оскільки щиро вірять, що великої різниці немає, бо той, хто ще порівняно недавно був твоїм колегою, не може бути ворогом. Навіть якщо ця людина приходить до тебе зі зброєю і захоплює твій будинок?

Довідка DW: Вітаутас Ландсбергіс, відомий європейський політик, державний і громадський діяч, перший голова Сейму незалежної Литви. Член Європарламенту з 2004 року, входить до складу комітету ЄП з питань зовнішньої політики.