Цьогоріч до Стокгольма на конкурс "Євробачення" вирушає українська співачка кримсько-татарського походження Джамала, за пісню та виступ котрої проголосувала більшість українців і яка перемогла гідних музичних суперників та суперниць - 2016 рік вирізнився цікавими і небанальними конкурсантами.

Джамала перемогла інших не тільки завдяки своєму сильному голосу, а ще й тому, що українці давно навчилися відчувати невдаваний біль. Символічно, що за її виступ не могли проголосувати земляки, навіть на мобільному зв'язку позначилася російська окупація та безпорадність, бездіяльність української влади.

У композицію Джамали "1944" крім прекрасного, потужного вокалу та гармонійного звучання вписана трагічна історія кримсько-татарського народу. Співати про депортацію, що стосувалася безпосередньо твоєї родини - чесний, важкий та прицільний, навіть літературний, засіб донесення інформації.

Акценти

Це яскравий приклад того, як музиканти, люди культури України, на відміну від більшості українських політиків, свідомо, виважено та розумно, із гідністю та естетикою, ставляться до людей, до важливих історичних подій та повідомлень, до трагедії. І вивищують загальнолюдське над політично-амбітним.

Музична композиція Джамали не просто конкурсна пісня, це - справжня культурно-політична акція.

Під час гастрольних турів, що передують Євробаченню, музиканти можуть сповіщати європейців, і в даному випадку просвіщати європейців, щодо того, що відбувалося колись і що відбувається зараз в їхній державі. Яких страждань зазнають права людини, корінний народ, один півострів та ціла країна.

Багато голосних, багато приголосних, багато звуків і не менше акцентів. На міжнародне право. На історичні події. На трагедію. На упередження. На захист і на боротьбу. На те, що Російська Федерація повертає часи НКВС. На наступ на свободу слова. На беззахисність України.

Інфантилізм влади

Ти відчуваєш таку могутню силу в цьому музичному посланні, ти почуваєшся зворушеною, а ще відчуваєш українську владну безхребетність.

Бо інші люди, також обрані більшістю українців на представництво, правда, не для конкурсу, а для керування державою, демонструють інфантильне ставлення до Криму, до кримських татар, до людей, які стали заручниками цієї ситуації, до території України.

На відміну від громадських організацій, діяльність котрих останні два роки набирає таких обертів, що Кримську польову місію з прав людини забороняють на території Криму, правозахисників та дослідників Amnesty International не допускають на півострів, а суспільно-політичні лідери кримських татар зазнають прокурорської анафеми, українські політики демонструють провальну бездіяльність та сприяють посиленню порушенням прав людини.

Чого тільки вартує забезпечення преференціями та лояльною податковою політикою великого українського бізнесу, котрий продовжує працювати на території Криму та сплачувати податки до РФ. І водночас відсторонення від допомоги, не кажучи про розвиток, середньому та малому підприємництву.

Чого тільки вартує дискримінація кримчан за ознакою місця проживання, визнання нерезидентами та утиску в реалізації права на власність та інших економічних правах, зокрема, користуватися депозитами та отримувати свої внески.

Чого вартує ускладнене пересування та отримання відповідних довідок, корупція, що панує в сфері отримання перепусток.

Чого вартує міжнародно-правовий казус, коли одна країна вважає Крим своєю територією, інша - своєю, і ніхто не готовий застосовувати (та й не знає, як) міжнародно-правові документи, наприклад, Конвенцію СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, що унеможливлює визнання рішень судів Кримської Автономії.

Чого вартує одна лишень різниця паспортної системи України та Російської Федерації, відповідно до якої українські діти отримують паспорт на два роки пізніше за російських, і це дозволяє прикордонникам маніпулювати цим питанням.

Кількісно в Україні перебуває понад 20 тисяч внутрішньо переміщених осіб з Криму (дорівнює кількості мешканців у П'ятихатках або ж Красилові), майже всі вони почуваються дискримінованими.

Крим! SOS !

Я нічого не пишу про владу Російської Федерації, бо наївно тикати носом у порушення прав людини державу, котра силовим методом порушила територіальну цілісність іншої держави. Державу, котра декларує рівне застосування трьох мов, а в реальності вдається до кримінального переслідування людей за їхньою етнічною, мовною, релігійною та національною належністю.

Державу, котра ніц не зробила для того, щоб громадяни, котрі більше двадцяти років знаходилися під правовою парасолькою України, дізналися більше про закони РФ, адже незнання законів не звільняє від відповідальності, цим інструментом завжди користувалися тоталітарні режими.

Правозахисники констатують, що громадяни Російської Федерації та України, що мешкають в Криму, уникають судового оскарження дій російської влади.

Але мені більше йдеться про українських державних діячів.

Політиків вистачає на те, щоб висловити захоплення співом Джамали, й сповістити про це соціальні мережі, залишається сподіватися, що знайдеться кілька людей, що почують і на свою адресу в цьому виступі: Крим-SOS. І почнуть діяти.