Наступного дня після вбивства Аркадія Бабченка і до звістки про те, що він живий, на Книжковому Арсеналі в мене була дискусія з відомою шведською письменницею Евою Суссо. Вона пише книжки для дітей, де пояснює, зокрема, і що таке смерть. Я збиралася на поминальну зустріч по Аркадію, була вдягнена у чорне, ніч не спала, бо перегукувалася з Аміною, Павлом, Гією, я важко сприймаю смерть, втомлююся від безпорадності, вочевидь, що це - моя особиста проблема.

На тій зустрічі Ева обійняла мене, висловила співчуття, сказала, що Швеція свого часу пропонувала Аркадію залишитися там жити, говорила, що висловлює солідарність, що всім дуже болить. 

Ця свіжа рана, вбивство Аркадія, війна, емпатія, дозволила нам говорити про важкість пояснення смерті на різних рівнях: для близьких, для дітей, для дорослих.

Наприкінці зустрічі мені надійшли повідомлення, і до нас кинулися з інформацією відвідувачки та відвідувачі, що Аркадій живий, що це була спецоперація СБУ. Я застигла в щасливій розгубленості, автоматично переказала цю інформацію англійською Еві і відчула, як на мить вона відсторонилася, подивилася на мене і запитала: "Ви ж, правда, дотепер цього не знали"?

Не знаю, чому вона це запитала. Мало хто може знати про спецоперацію, інакше вона втрачає сенс.

Але цієї особливої миті, не знаю чому, бо я дійсно не знала та не могла знати, активно хитала головою: ні, ні, - але я відчула себе людиною, що ошукала колежанку.

Такі самі відчуття, бодай на мить, а то й на добу і далі, панували багатьма головами журналістів та журналісток, дипломатичних представництв країни: "Після заяви міністра закордонних справ, після цієї театралізованої вистави вони мали б вивести Путіна в кайданках або генерала ФСБ", - роздратовано ділилися зі мною відчуттями наші дипломати закордоном.

Нема нічого нового у проведенні таких спецоперацій, та й що може бути цінніснішим за життя людини? Однієї або ж кількох?

Втім постає питання масштабу та виправданості інформаційного фейку, до котрого вдалися українські урядовці, затягнувши у цей фейк - впливові міжнародні організації та спільноти, стратегічних світових партнерів, медіа.

Звичайно, можна обурюватися "глибоким занепокоєнням" як частим фрустраційним інструментом реакції світу на наш збройний конфлікт, а також по-дитячому радіти, що втерто ніс російський владі.

Але не варто недооцінювати фінансові санкції, українську присутність у порядку денному геополітики, щоденну роботу дипломатичних представництв, а також нашу доказову базу у тому числі щодо інформаційного впливу та брехні з боку Російської Федерації, що наразі знаходиться в міжнародних судах.

Бо якщо ТАК маловиправдано і незрозуміло, достатньо нахабно і екзальтовано бреше той, хто звинувачує іншу сторону в системній брехні, чи не варто прискіпливіше ставитися до таких слів?

Хочу зауважити, що вищевисловлене - не точка зору однієї людини, тобто мене. Так працює людська психологія та сприйняття інформації.

Гібридна війна як явище ствердилася на світових територіях завдяки й тому, що багато потрібних для неї завдань можна виконати за рахунок інформаційного компоненту. Одним з доказів суттєвого втручання і впливу на "повстанців" та цивільне населення з боку Російської Федерації як ознака - збройного конфлікту міжнародного характеру - є інформаційний вплив.

Ми просто маємо бути моральнішими, якщо хочемо серйозного ставлення та довіри. Фейк такого масштабу, котрий, на щастя, врятував життя однієї людини, повинен аргументовано пояснюватися, докази та свідчення мають бути вивіреними, належним чином зібрані, процедура бездоганна, кожний крок запротокольований, бо інакше репутації країни на міжнародній арені прийде кінець.

Ми живемо в країні, де документалісти та документалістки намагаються протиставити російській нахабній і брехливій пропаганді - правдиві історії про людей війни, людей на межі, людей в тилу.

Ми живемо в країні, де визнається це людиною чи ні, на нас позначається потужний стрес та емоційна розбалансованість.

Ми живемо в країні, де часто навіть Бог втрачає свій рейтинг та зазнає поразки, бо не здатний та й не повинен лікувати поранені душі.

Довіра до влади вважається за моветон, засоби масової інформації - продажними, але затребуваними, схильність до карнавалізації подій - висока, але цього захвату вистачає рівно на одну прем'єру, не знаєш, чи іншим разом "митці" отримають оплески чи ляпаси від збентеженого та зневіреного суспільства.

І якщо театр може вмерти без експериментів, то довіра до влади може вмерти від театралізації життя.

Втім, добре що він живий. Невимовно добре, що Аркадій - живий і витримав усе це. Та й може ми заштопаємо ці рани, перепрограмуємо нашу пам'ять й житимемо далі, але краще пам'ятати та вимагати бодай пояснень.