У цієї знаменитої на весь світ людини настільки непомітна зовнішність, що він може собі дозволити розгулювати вулицями без охорони: все одно ніхто не впізнає. І лише допитливий погляд виразних очей видає в ньому відомого живописця. Ґергард Ріхтер довгий час вважався найдорожчим з нині живих художників світу - тільки в 2013-му його потіснив на цьому п'єдесталі Джефф Кунс.

"Пікассо XXI століття" називають Ґергарда Ріхтера критики й колеги. Як і творіння основоположника кубізму, твори Ріхтера посідають почесне місце в провідних музеях планети, а також продаються за рекордні суми на художніх аукціонах. Картину "Стіна" в 2014 році продали на аукціоні в Лондоні за 17,4 мільйона фунтів стерлінгів (близько 21,4 млн євро).

Зате спосіб життя цих двох художників разюче відрізняється. Так, на відміну від Пікассо, Ріхтер майже не йде на контакт з журналістами, не любить "виходити в люди", уникає участі в гламурних заходах, любить усамітнення і спокій. Цей німецький художник - з тих зірок, які тримають своє життя за сімома замками.

У картинах цього майстра, тим не менше, відбивається життя - його самого, його покоління, всієї Німеччини. У 1965 році Ріхтер пише картину "Тітка Маріанна". На полотні зображена дівчинка з маленьким Ґергардом. Маріанна загинула у віці 28 років. Вона страждала на розумовий розлад, її знищили за нацистською програмою євгеніки в лютому 1945 року.

У тому ж 1965 році Ґергард Ріхтер пише ще одну картину - "Дядя Руді". На ній зображений офіцер вермахту. Він теж загинув на війні. Зрозуміло, трохи інакше, ніж Маріанна. Жертви й злочинці в одній родині - типово німецька ситуація. У Дрездені за нацистів працював лікарем перший тесть Ріхтера: він проводив стерилізацію людей з розумовими розладами - таких, як Маріанна.

Фотореалістичні зображення розмиті, ніби промайнули у старій чорно-білій кінохроніці. І тому запам'ятовуються, стають узагальненим образом. У цій манері Ріхтер інтенсивно працював протягом багатьох років. З 1964 по 1967 рік він писав численні портрети колег-художників, галеристів і колекціонерів. "Портрет доктора Кноблох" (1964) був першим такого роду.

На Заході Ріхтер увійшов до групи художників, яких надихнув американський поп-арт. Результатом їхніх творчих пошуків стала виставка "капіталістичного реалізму" в одному меблевому магазині в Дюссельдорфі. Згадуючи про цей епізод, художник (на фото праворуч) відзначив в інтерв'ю: "Я приїхав з Дрездена, де панував "соцреалізм". Ідея виставки народилася з іронії, тому що ми жили в капіталізмі".

У 1962 році Ґерхард Ріхтер почав проект "Атлас", в якому приватне життя людей співставлене з розповіддю про німецьку історію. Для цього проекту художник збирав газетні вирізки, фотографії, об'єкти і документи. У підсумку в "Атласі" накопичилося кілька сотень історичних реалій. У 1997 році цей архів цілої епохи показали на виставці Documenta в Касселі і видали у вигляді фотоальбому.

Світлини з "Атласу" стали основою для серії "48 портретів", з якою в 1972 році Ґергард Ріхтер представляв Німеччину на Венеційському бієнале. У фотореалістичній манері на портретах зображені особистості, які, на думку Ріхтера, справили величезний вплив на епоху модерну. Серед них - російські композитори Чайковський та Стравінський.

Різностильове мистецтво Ґергарда Ріхтера не піддається однозначній категоризації. Популярність принесли йому "фотокартини", які він почав писати з 1962 року. Але це не зовсім фотореалізм. Спільність швидше формальна: Ріхтер просто використовує знімок як основу. На його знаменитій картині "Емма" (1966) зображена примарна жінка, як ніби зіткана зі сновидінь чи спогадів.

На картині "Бетті" (1988) Ґергард Ріхтер майже з фотографічною точністю зобразив свою доньку. Портретом картину назвати не можна - обличчя приховане від глядача. Зате ретельно передані кольори й візерунки одягу. Фотоподібний живопис буквально повертається спиною до всіх художніх норм, але передає відчуття чистоти і краси дівчини, яку портретують.

Ріхтер малював не лише людей і не лише портрети. Увагу художника привертала реальність у всьому її різноманітті: від хмар і снігових покривів до будівель і військових літаків.

Із серії картин, що зображують свічки, особливу популярність здобула "Свічка" 1982 року - після того, як її використав гурт Sonic Youth в оформленні обкладинки альбому Daydream Nation.

У 70-х роках Ґергард Ріхтер працює в стилі мінімалізму і створює монохромну серію "Сіре". Говорячи про свій улюблений колір, художник у 1975 році сказав: "Він не робить заяв, не пробуджує ані почуттів, ані асоціацій; він є невидимим і не невидимим. Його непомітність дарує йому здатність бути посередником, проявляти дещо, як світлина (...) Для мене сірий - еквівалент неупередженості (...) ".

Ріхтер у всіх своїх роботах експериментує із засобами виразності в живописі. Взявши сірий колір як точку відліку, він вивчав можливі поєднання кольорів і їхній вплив на глядача. У циклі "Кольори" художник, використовуючи червоний, синій, жовтий і зелений кольори, вивів понад чотири тисячі різних тонів.

Кольорові квадрати лягли в основу "піксельного" вітража для Кельнського собору. Вітраж складається з 11,5 тисячі скляних квадратів 72 кольорів. Його встановили у готичному соборі в 2007 році.

Ріхтер ніколи не стоїть довго на одному місці. Після захоплення "піксельними кубиками" і різнокольоровими смужками він присвятив себе абстрактному експресіонізму, флагманами якого в той час були американці на чолі з Джексоном Поллоком.

Між реальністю і зображенням балансує мистецтво Ріхтера. У різні періоди його творчості пошук зв'язку і взаємодії між ними набував різних форм. Абстрактні картини Ріхтера стали остаточним визнанням того, що таємницю реальності осягнути неможливо. "Мене цікавить лише те, чого я не розумію", - каже художник.

Його називають "рятівником живопису в XXI столітті". Частково тому, що він не відвертався від полотна. Навіть тоді, коли інші передрікали смерть живописної традиції. Ґергард Ріхтер переконаний, що "коли не залишиться жодного священика й філософа, найважливішими людьми в світі будуть художники". Інша його цитата: "Мистецтво - вища форма надії".

Анонім заплатив понад 450 мільйонів доларів на аукціоні Christie's за картину Леонардо да Вінчі "Сальватор Мунді" ("Спаситель світу") - єдину, що перебуває в приватній власності. Вона написана приблизно в 1500 році та належить нині до менш ніж 20 уцілілих картин да Вінчі. 1958 року ця робота вже змінювала власника - тоді за неї заплатили лише 60 доларів, адже вважали, що це не оригінал.

До продажу "Сальватора Мунді" да Вінчі рекорд за ціною тримала картина Пабло Пікассо "Алжирські жінки". 2015 року ця робота іспанського художника змінила свого власника за понад 179 мільйонів доларів - також на аукціоні Christie's. Таким чином, Пікассо аж п'ять разів потрапив до топ-10 картин із найвищими аукціонними цінами.

Картина "Оголена, яка лежить" ("Nu couché", або "Red Nude") італійського художника та скульптора Амедео Модільяні спричинила скандал 1917 року. А вже у листопаді 2015-го на аукціоні Christie's її продали за 170,4 мільйона доларів китайському бізнесмену Лью Їчиану.

Триптих британського художника Френсиса Бекона "Три начерки до портрету Люсьєна Фрейда" пішов з молотка у 2013 році за 142,4 мільйона доларів. За словами німецького аукціоніста у третьому поколінні Карла Арнольда, останнім часом особливо зросли ціни на роботи, створені всесвітньо відомими художниками.

119,9 мільйона доларів 2012 року дали на аукціоні за картину "Крик" пензля норвезького художника Едварда Мунка. Твори мистецтва, особливо роботи відомих художників, уже давно є одним з популярних способів надійного вкладення капіталу, адже ціни на них постійно зростають, пояснює Карл Арнольд, власник аукціону Arnold у Франкфурті-на-Майні.

Картина Пабло Пікассо "Молода дівчина з корзиною квітів" потрапила в топ-10 найдорожче проданих картин світу. На аукціоні Christie's у Нью-Йорку в травні 2018 року вона пішла з молотка за 115 мільйонів доларів. Продаж приватної колекції американського мільярдера Девіда Рокефеллера побив попередній рекорд і приніс загалом 648,4 мільйона доларів.

Картину Клода Моне (1840-1926) "Копиці сіна", на якій сіно переливається кольорами у світлі сонця, що заходить, продали на аукціоні Sotheby's за 110 мільйонів доларів США. Це рекордна сума за роботу французького імпресіоніста.

Картину "Оголена, зелене листя і бюст" Пабло Пікассо написав 1932 року, причому створив її всього за один день. У 2010 році за 106,5 мільйона доларів пішло з молотка це полотно, на якому зображена кохана іспанського художника.

Робота швейцарського скульптора Альберто Джакометті так само побила рекорд на аукціоні Christie's в Нью-Йорку. Відома робота "Чоловік, який вказує" була продана за 141,3 мільйона доларів. Якщо скульптури і картини розмістити в одному рейтингу, то Джакометті опинився би на четвертому місці.

За 104,3 мільйона доларів 2010 року на аукціоні продали скульптуру швейцарця Альберто Джакометті "Чоловік, який крокує I". На той час це була рекордна для творів мистецтва сума. Як зауважує німецький аукціоніст Карл Арнольд, ціни на твори мистецтва диктує ринок, і попит породжує пропозицію.

Помаранчева версія "Надувного цуценяти", створена американцем Джеффом Кунсом, - станом на сьогодні найдорожча з робіт митців, які живуть і працюють нині. Вона входить у знамениту серію створених Кунсом гігантських сталевих скульптур, що імітують іграшки з продовгуватих надувних кульок. У листопаді 2013 року "Надувне цуценя" пішло з молотка за 58,4 мільйона доларів.

Поки за рекордною ціною не продали "Надувного цуценятка" Джеффа Кунса, найдорожчим з нині діючих художників вважався німець Ґергард Рихтер. Так, його полотно "Соборна площа, Мілан" продали за 37 мільйонів доларів. Сам Рихтер вважає такі захмарні ціни абсурдними. На його думку, взаємозв'язку між значимістю і вартістю творів мистецтва нині не існує.

Британець Деміен Херст - найбагатший із нині діючих митців. Щоправда, він рекордсмен не лише за гонорарами, але й за скандалами, викликаними його творчістю. Центральні теми його робіт - життя, смерть, споживання. На фото - заспиртована Херстом акула. А найвідоміше його дітище - арт-об'єкт "Заради любові до Бога": платиновий муляж черепа, інкрустований діамантами. Їх у цій роботі аж 8 тисяч 601.

Знамените полотно французького постімпресіоніста Поля Сезанна "Гравці в карти", продали нібито за 259 мільйонів доларів. Щоправда, офіційно дискретну угоду купівлі-продажу не підтвердили. Інакше - ця сума вибилась би в рекордсмени.

Чи не найдорожчий лот приватних торгів - картина австрійця Густава Клімта "Портрет Аделі Блох-Бауер I", відома також як "Золота Адель". Її продали за 135 мільйонів доларів, і на відміну від "Гри в карти" Сезанна - угода підтверджена. Ще більше дали за полотно голландця Віллема де Кунінга "Жінка III" (137,5 мільйона доларів) і картину американця Джексона Поллока "Номер 5" (140 мільйонів доларів).

"Провидіння не любить ледачих. Треба працювати, працювати, працювати, не покладаючи рук", - вважає Емма Андієвська. Художниця малює з шести років (нині їй майже 87). За власними словами, вона написала понад 17 тисяч картин.

Мисткиня працює без вихідних: "Я кожну секунду пишу, як тільки можу урвати". За її словами, вона може майже безперервно малювати до 23 годин.

"Талант до малярства я успадкувала від мами. Тільки мама - прагматик, а я - не прагматик… Я не вмію продавати", - каже Андієвська. Вона видала 15 каталогів своїх картин. Із них 10 - власним коштом.

Перша персональна виставка мисткині відбулася в 1956 році в Мюнхені. Відтоді полотна Емми Андієвської виставлялися по всьому світу - від США до Китаю.

Сюрреалізм? Натуралізм? Експресіонізм? Ні. Художниця дистанціюється від усіх стилів мистецтва і підкреслює свою індивідуальність, говорячи про "андієвський" стиль письма та малярства.

Одна з особливостей малярства Андієвської - повторне нанесення фарби на полотно, до 25 разів. Так вона створює стереоскопічний ефект рухомих фарб. Щоб його помітити, слід роздивлятися картини під різними кутами.

Мисткиня не має спеціальної художньої освіти. Вона каже, що "мислить картинами", тож залишається тільки встигати переносити їх на полотна.

Найкраще про картини Андієвської, за її словами, відгукуються п'ятилітні діти. "У мене є відгуки п'ятилітніх: "Ми вас любимо… Ми вам бажаємо щастя…" Я плакала", - розповідає мисткиня.

Про натхнення художниця каже: "Мені завжди дає Бог, це його заслуга, чи Провидіння - називайте, як хочете. Я працюю на інших паралелях, а для цього треба мотлох у собі не носити. Мотлох - це "а він те сказав, а вона те сказала, а я бідна…" Всі ми мусимо вмерти. Але поки вмерти, треба максимум зробити! Все!".