«Це я в Україні ходжу, як козак. А тут, може, мене сприймають і за панка. Думаю, панки дуже полюбили б запорожців. Життя у них подібне, вільне. Хіпі та панки дуже подібні до запорожців своїм стилем життя», каже Тарас Житинський. Він сам, можна сказати, теж частково долучився до панку. Адже, панки вважають себе субкультурою, гілкою анархістів, а у репертуарі Житинського є пісня, яку в оригіналі українською співав сам батько Махно.

Пісня Махна українською

Йдеться про пісню "Любо, братці, любо". Як розповідає Житинський, українська версія цієї пісні була записана етнографом Олександром Грибом років десять тому на півдні України. Тобто саме там, де у давнину гуляли козаки, а майже сто років тому – загони Нестора Махна. Гриб подарував Тарасові касету, на якій той почув розмову з літнім чоловіком, який розповів проте те, що його дід воював у військах батька Махна і співав цю пісню саме українською мовою. «В інтернеті ця пісня викликає десятки тисяч переглядів і сперечань. Бо вона також відома і російською мовою. Мені не відомо, хто її першим заспівав, але я напевно знаю, що у батька Махна її співали українською», каже Житинський.

Козак не в першому коліні

Козацький імідж Тараса, за його власними словами, – «не для понтів». Він видав декілька альбомів козацьких пісень та балад, які співає від щирого серця. А історія визвольного руху українців щільно переплелася з історією його родини. «Мій дід воював у підрозділі Січових Стрільців під керівництвом полковника Самокиша у військах Симона Петлюри. Батько воював в УПА. У нашій родині не було професійних воїнів, але коли приходила війна, то йшли і воювали за Україну», - розповідає Житинський.

Утім, не тільки героїчного, але й трагічного в його родині вистачило. Як каже Тарас, його батько, який долучився до Української повстанської армії з першої хвилі її заснування, воював як проти вермахту, так і проти СРСР. А після війни він потрапив до сталінської катівні. Потім його заслали до Північного Казахстану, де він познайомився і одружився з мамою Тараса, яку теж засудили за перебування у лавах УПА. Саме дуже далеко від України, в Карагандинській області, і народився Тарас Житинський.

На батьківщину предків він переїхав, коли йому було 25 років. Раніше його родині заборонялося це робити. Але коли Житинський нарешті опинився в Україні, то й гадки не мав, що через 15 років знову доведеться її залишити. Щоправда, цього разу вже добровільно й у статусі відомого і визнаного митця.

Задовгі гастролі

Ціллю подорожі лауреату фестивалів «Червона рута», «Слов’янський базар» і «Тарас Бульба» став Туманний Альбіон. Поїхав він туди всередині 90-их на гастролі, «які тривають до сьогодні», як жартує сам співак. «Мені здається, що за кордоном Україну любиш більше, бо по-справжньому тужиш. Та й, як кажуть, з боку краще видно, що там відбувається», каже Тарас Житинський.

Нині він працює в українському ресторані в центрі Лондона, а також у розташованому неподалік українському клубі. Він виступає перед українськими громадами Великобританії та інших країн Європи. Україна – теж не виняток. Як соло-виконавець, але й разом з рок-гуртом «Земляки», він дає також концерти для британців. Наприклад, пригадує, одного разу запросили на різдвяне парті до готелю «Шекспір». «Ми грали у вестибюлі готелю. Публіка була різною. Були і греки, і англійці, і ірландці, і шотландці. Мені дуже сподобалося, що нас чудово сприймали, не розуміючи мову, а чуючи тільки мелодію. А один єгиптянин потім мені не давав спокою, постійно телефонував та казав, що українська фольклорна музика змінила його життя. Передусім його вразила українська мелодика», пригадує Житинський.

Бард, рокер, сучасний кобзар?

Тарасу досі дивно, що багато хто вважає його бардом, бо сам він відносить себе до рокерського цеху. «Така моя доля. Це, напевно тому, що я засвітився саме з цими козацькими піснями». Альбоми, на яких записані козацькі пісня, співак присвятив батькам і тому, як вони воювали в УПА. Між іншим, донька Житинського Ірина є оперною співачкою, примадонною Вроцлавської опери в Польщі. Зараз вони записують сумісній альбом за робочою назвою «Картинки з виставки», у якому буде поєднано оперений спів з його казацько-баладним.

«Зараз пишу щетретій альбом козацьких пісень. Адже це – нескінченне поле, бо українські пісні настільки красиві, а український мелос настільки неповторний, просто найкращий в світі», - переконаний Житинський. А ще Тарас плекає мрію зібрати кошти на возведення в Києві Тріумфальної арки, на кшталт Лондонської, або Паризської, і присвятити її, наприклад, перемозі Козацького війська над султаном в 1621 році, коли запорожці врятували Європу від турецької навали.

Автор: Олександр Павлов

Редактор: Леся Юрченко