Еміль біжить, за ним – Фредді та собака Dолт. Загрозливі зелені газові хмари просочуються слідом по тунелях. Попереду шлях до втечі перегороджує купа землі. Еміль чимдуж прокопується скрізь неї, до зовнішнього світу, але й тут їх переслідує отруйний газ, від якого трійця тікає, рятуючи життя. Раптом – гучні сигнали, вигуки, змахи рук… До них під‘їжджає санітарка. Відчайдушний стрибок до машини – і друзі врятовані!

Це – сцена з відеогри "Valiant Hearts" ("Сміливі серця"), яку було розтиражовано по всьому світі з нагоди 100-річчя від початку Першої світової війни. Про цю трагічну сторінку людської історії ігор взагалі-то зроблено не так багато. Про це не раз казали й Мартіну Баєру – дослідникові воєн, який займається всім, що пов‘язано з культурою, мистецтвом та війною, та веде до цієї теми свій блог. "Якщо я розмовляю з людьми про ігри за мотивами Першої світової війни, іх перша реакція – "Звичайно, про це немає жодних ігор! Як вони повинні виглядати? Сидиш в окопі, потім отримуєш наказ атакувати протилежний фронт і тебе зрештою вбивають? Це нудно!" - розповідає він.

Собака – таємний герой

Проте розробникам все ж таки вдалося створити захоплюючу гру. Не в останню чергу, завдяки зворушливій історії: француз Еміль розшукує поміж боями та окопами свого німецького зятя Карла. Еміль отримує допомогу від американця Фредді з "Іноземного легіону", на прізвисько "Щасливчик Фредді", та від бельгійської санітарки Ганни. Але справжній герой – це пес Волт. Без нього гравці часто просто не можуть просунутись вперед: Волт натискає на важелі, знаходить закопані предмети або ж витягає динамітні шашки з недоступних куточків.

"Valiant Hearts" має ще одну відмінність від інших типових воєнних ігор. Це не шутер, не стратегія, це – пригодницька гра, де треба вирішувати загадки, аби пройти далі. Вельми дотепні переслідування змінюються повзанням по окопах. Графіка теж відіграє свою роль: замість 3D-світлин високої якості, "Valiant Hearts" зустрічає гравців малюнками в стилі графічних новел – спочатку кольоровими, пізніше кольори вицвітають до сірих та коричневих, пронизаних отруйно-жовтим полум‘ям з кулеметів. "Лише таким чином стає можливим уявити собі реальний жах", - вважає дослідник воєн Баєр.

Любов до деталей

Попри абстрактні картинки, розробники подбали про реалістичне уявлення: їх надихали солдатські листи, які можна знайти і в грі. Команду також підтримували історики. Баєр вважає, що часто уявлення про війну буває одностороннє: "В багатьох іграх та фільмах все крутиться навколо аудіовізуального реалізму: гвинтівка робить такий самий "бабах!", як і справжня, і виглядає саме так. Але справжнього реалізму бракує, наприклад – як виглядає взагалі життя на війні?"

В "Valiant Hearts" цю порожнечу заповнюють саме маленькі, незначні речі, від фляг та знаків відмінності до мистецьких витворів з уламків шрапнелі – такі артефакти заховані скрізь, за їх допомогою гравець може більше дізнатися про життя солдатів та цивільних. В меню додатково є короткі тексти, в яких, наприклад, йдеться про перший випадок використання вогнеметів. Але сама гра ненав‘язливо розповідає про те, як почували себе солдати: на першому рівні Еміль декілька разів б‘є по солом‘яному опудалу, після чого одразу йде в бій. "Можна подумати, що це дурниця. Але, загалом, це демонструє, що реальні солдати теж були навчені не ліпше", - каже Баєр.

За "добрих"?

Тільки в одному розробники гри не вельми дотримувалися істини. В грі німці жбурляють газові бомби на бельгійське місто Іпр. "Того часу ще не було ніяких газових бомб, газ виливали з каністр, - пояснює Байєр. - Окрім того, місто не бомбардували, на цивільних осіб теж ніхто не нападав – газ застосовувався на фронті. Це – зовсім інший рівень військового злочину."

Проте ця сцена символізує військові злочини, яких німці скоїли у Франції та Бельгії, каже Баєр далі. Тому він не вважає, що гра, розроблена студією Ubisoft в Монпельє, стає на бік французів. Це насправді так – не тільки тому, що герої гри походять з обох боків, не тому, що йдеться про німецько-французську любов. Гра стає на бік простих солдатів, байдуже, з якого вони боку. Той, хто грає в "Valiant Hearts", отримує принаймні якесь уявлення про те, як почували себе люди тоді, сто років тому, в окопах, під бомбами, кулеметами та отруйним газом.