„Старі лампочки розжарювання ми беремося безкоштовно утилізувати, хоча це, звичайно, не головна мета акції. Споживачі мають отримати додатковий стимул для придбання компактних люмінесцентних ламп. Про їхні переваги можна розповідати скільки завгодно, але поки що інертність заважає багатьом переконатися в цьому на власному досвіді,” –

каже Клаус Вільмзен, уповноважений концерну Karstadt з питань екології. Торік у Німеччині було продано 270 мільйонів лампочок розжарювання. Люмінесцентних – удесятеро менше, 27 мільйонів. Пояснюється це просто: останні коштують у середньому в десять разів дорожче. Для подальших розрахунків покупцям, як правило, бракує терпіння. А шкода, бо якщо вкрутити замість звичайної шістдесятиватної лампочки вартістю до одного євро, начебто дорогу енергозберігальну від Philips, Osram тощо, вона світитиме не один рік, а до 15-ти й за весь цей час заощадить близько 150-ох євро. Люмінесцентним трубкам –до сучасних компактних ламп це слово, щоправда, не зовсім підходить, бо сьогодні газом заповнюють місткості будь-якої форми – потрібно в п’ять разів менше електроенергії. Вольфрамові нитки лише від трьох до п’яти відсотків її перетворюють на світло. Решта втрачається у вигляді тепла. Лампочки розжарювання, кажуть експерти, - це, власне, електрообігрівачі, що між іншим ще й освітлюють приміщення.

„Лише приватні помешкання дадуть заощадження до чотирьох мільйонів тонн СО2, якщо всі господарі перейдуть на люмінесцентне освітлення. Завдяки цьому, в Німеччині можна буде вивести з експлуатації дві великі вугільні ТЕС”, -

пояснює співробітниця Федерального відомства охорони довкілля Астрид Клуґ. Черговим поштовхом для підрахунку ватів у тоннах двоокису вуглецю стала заява Австралії про цілковиту заборону лампочок Едісона з 1–го січня 2011-го року. „Якщо на такий крок іде країна, яка не підписала Кіотської угоди щодо захисту клімату, й де кількість парникових викидів на душу населення є найбільшою в світі, то нам, екологічно свідомим європейцям, має бути соромно, що в нас досі немає відповідного закону”, - кажуть німецькі „зелені”. Австралійські природоохоронці натомість зовсім не в захваті від ініціативи свого уряду. Експерт з питань енергетики університету штату Новий Південний Уельс Део Пресед:

„На освітлення загалом витрачається дуже мало енергії. Таким чином неможливо суттєво зменшити викиди двоокису вуглецю. Ліпше влада наважилася б нарешті запровадити сертифікати на забруднення повітря для промисловості та почала б інвестувати в альтернативну енергетику, як це роблять у Євросоюзі. Австралія – найбагатша на сонце країна світу, а частка екологічно чистих електростанцій у нас ледве сягає двох відсотків. 2007-й – рік виборів, і, оголосивши війну лампочкам, уряд хоче продемонструвати: ми теж захищаємо атмосферу.”

На березневому саміті ЄС було вирішено, що до 2020-го року з вітрових та сонячних електростанцій, з ГЕС, а також з тих, що працюють на біомасі, на ринок повинно надходити 20 відсотків електроенергії. До того самого часу парникові викиди мають зменшитися на одну п’яту в порівнянні з 1990-м роком. Умовити лідерів усіх країн Євросоюзу погодитися з „підвищеними зобов’язаннями”, потіснивши впливове вугільне та атомне лобі, було дуже непросто. Більшість оглядачів уважає це особистою заслугою канцлерки Німеччини Анґели Меркель, яка головувала на заході. На підсумковій прес-конференції, випереджаючи запитання журналістів, вона заявила:

„Я можу повідомити вас, що в моїй квартирі майже всі лампочки – енергозберігальні.”

Наслідувати приклад голови держави квапляться далеко не всі покупці, констатують організатори акції в Karstadt:

„Ні, якщо чесно, ми не звертаємо на це уваги. Ми купуємо завжди десять звичайних лампочок в одному упакуванні. Так набагато дешевше...”

„Досі я вагався через велику різницю в ціні. Але 30 відсотків – непогана знижка. Тому я все таки вирішив захопити з собою старі лампочки, щоб обміняти їх на люмінесцентні.”

„Звичайно, бо це вигідно. І я хочу зробити щось корисне для довкілля!”

Деякі фахівці зауважують, що справжнім порятунком для атмосфери стало б широке використання світлодіодних ламп. Вони споживають стільки ж енергії, як і компактні люмінесцентні, витримують однак не 19 тисяч, а до 100 тисяч годин. До того ж у них не міститься небезпечної ртуті. „Безперечно, техніка майбутнього – це світлодіоди, - каже виконавчий директор спілки „Німецька допомога довкіллю” Юрґен Реш. - Але сьогодні вона ще тільки починає розвиватися, й пересічному громадянинові не по кишені”:

„А тому важливо, аби лампи розжарювання, доба яких відходить у минуле, якнайшвидше були замінені на люмінесцентні. У масштабах боротьби з потеплінням клімату планети кожному з нас це може видатися дрібницею. Експерти наводять такі дані: сьогодні в світі в цоколях перебуває 11 мільярдів ламп розжарювання. 325 великих ТЕС можуть стати зайвими, якщо всі ми вирішимо розпрощатися з винаходом Едісона.”

Усі можливості для цього начебто є й в українських споживачів. Люмінесцентних ламп у продажу не бракує. Але їхня якість здебільшого зводить нанівець сенс цієї акції, повідомляє наш кореспондент Євген Ходун:

„Останнім часом ринок пропонує великий вибір енергозаощаджувальних ламп, у тому числі й тих, що підходять до традиційних світильників. Люмінесцентні коштують приблизно на порядок більше за звичайні, з вольфрамовими нитками. Для виправдання такої ціни нові лампочки мали б не лише зменшувати рахунки за електроенергію, а й слугувати набагато довше. Однак саме тут споживачів нерідко очікує розчарування. Керівник кафедри світлотехніки та джерел світла Харківської національної академії міського господарства професор Леонід Назаренко:

„Україна заполонена лампами, які не перевірені на якість, тобто, несертифіковані. Дуже велика кількість такого товару зумовлена дешевизною його закупівлі. Як це потім позначатиметься на нашому довкіллі, на нашому здоров’ї – незрозуміло… Якщо йде лавина імпорту, то населення принаймні повинно знати, з чим воно має справу”.

Несумлінність виробників і торгівців підриває довіру до нових джерел світла й до самої ідеї енергозбереження. Сертифікація, тобто, ретельне випробовування продукції за всіма критеріями, потрібна на шляху до споживача. Другий важливий момент пов’язаний з утилізацією люмінесцентних лампочок. Оскільки вони містять ртуть, викидати їх разом з усім сміттям небезпечно. „Загальна площа Харківської академії міського господарства становить приблизно 200 тисяч квадратних метрів, - наводить приклад професор Леонід Назаренко. - За рік нам доводиться замінювати близько двох тисяч люмінесцентних ламп”:

„Якщо, скажімо, в Академії є якісь правила, є люди, які відповідають за це, то на побутовому рівні це питання взагалі не розв’язане”.

На думку фахівців, це викликане кількома причинами. Заклопотані побутом пересічні громадяни й не замислюються над тим, що перегорілі люмінесцентні лампочки потрібно кудись здавати. Заможніші споживачі або не знають про небезпечні наслідки, або виходять з того, що місце проживання, зрештою, завжди можна змінити на екологічно чистіше. Підприємці ж, які б могли налагодити утилізацію, не знаходять підтримки на державному рівні, а тому нічого, крім збитків, цей бізнес їм не обіцяє. За радянських часів, демеркуризаційні установки, тобто, ті, в яких ртуть із ламп та інших приладів видаляється хімічним або термічним шляхом, виготовляли в Казахстані. Сьогодні мобільне та малогабаритне устаткування пропонують російські фірми. Розробки в цьому напрямкові є і в харківських науковців, однак їхні зусилля чомусь виявилися непотрібними. Леонід Назаренко:

„Така ідея доходила до України, але, на жаль, на декларативному рівні питання начебто й розв’язується, а на практиці - гальмується. У нас завжди знаходяться якісь важливіші проблеми. І ця, на мій погляд, дуже гостра, відходить на другий план…”