DW: Пане Еземір, як ви оцінюєте результати виборів у Туреччині?

Джем Ездемір: Це був важливий сигнал, що Ердоган не може так далі керувати, що з президента не може робитися щось на кшталт султана, а турецька парламентська демократія перетворюватися на президентську систему путінського зразка. Цим дебатам учора увечері з входженням HDP до парламенту було покладено край.

Чи могли б Ви сказати, що тепер питання запровадження президентської демократії подібно до путінізації, що весь час піддавалося критиці, нарешті закрите?

Це вже зайшло доволі далеко, зокрема, що стосується поводження з пресою, громадянським суспільством чи юстицією. Але зараз це насамперед сильний сигнал "стоп" з турецького громадянського суспільства, взагалі з суспільства, поданий у напрямку президентського палацу. Тепер "Партії справедливості і розвитку" АКР має замислитися над тим, що це для неї означає. Вона зайнята нині складним процесом формування урядової коаліції. Адже у принципі, усі три інші партії вже більш чи менш чітко просигналізували, що вони не хочуть бути в уряді з АКР. Але хтось муситиме зробити це, якщо не хоче нових виборів.

Як далеко, на Ваш погляд, може зайти урядова криза?

Ще зарано говорити, але одне зрозуміло - Туреччина вже більше не та стара Туреччина, як раніше. Завдяки HDP сформувалася сила у парламенті, що цілком очевидно розвивається з прокурдської партії у напрямку турецької партії реформ. Чогось на кшталт ліво-ліберальної сили реформ з людьми з релігійних і етнічних меншин, які намагаються відобразити усе суспільство, а також з надсиланням потужного сигналу до жінок - адже з 80 депутатів тепер є 32 жінки. Крім того, одержує голос і така тема, як довкілля. Тож, щось відбувається у Туреччині і я переконаний, що вплив цього відіб'ється і на інших партіях.

Наскільки курдам вдалося завдяки успіху HDP справді посилити свої позиції?

Це чіткий сигнал, що багато людей у Туреччині бажають продовження мирного процесу, і що загострення, за яке особисто Ердоган є особливо відповідальним, не всі в Туреччині хочуть. Я сподіваюся, що він почує цей сигнал і використає шанс, що з'явився завдяки потраплянню HDP до парламенту. І ми також повинні звикнути до того, що HDP більшою мірою не лише курдська партія, а й цілком очевидно, і партія, що відображає і тих багатьох інших, хто досі був ізольованим. Що я вважаю чудовим (але це комплімент не лише на адресу "Демократичної партії народів" HDP, а й інших партій) це те, що уперше за 54 роки серед депутатів у Туреччині представлені троє вірменів. Один з них у лавах HDP. Але є депутати і в лавах AKP і Республіканської народної партії. Уперше є депутат, котрий відкрито балотувався у Туреччині як представник ромів. Від HDP було обрано одного ассирійця і одну єзидку. На жаль, трохи не вистачило для того, щоб обрати представника сексуальних меншин. Але ці вибори стали віхою для Туреччини і у парламенті нове, так би мовити, протиставляється старому.

Останнім часом, коли Ердоган виступав з Кораном у руці, було багато побоювань, що все піде у напрямку ісламізації. Чи такий розвиток подій внаслідок цих виборів змінився або обірвався?

Помітно, що іслам тут лише висувався наперед, а насправді йшлося про гарантування влади і авторитарного режиму. Ердоган з таким самим виразом обличчя кілька років тому розповідав протилежне, він говорив про реформи, про європейське відкриття. Від того не залишилося геть нічого, натомість усе замінилося на націоналістичні чи релігійно-фундаменталістські акценти. Це помітно і за це його партія розплатилася.