Лише стіни, вікна та двері. У робочих кімнатах, де працюють дві німецькі письменниці, немає навіть елементарних речей - стола та стільця. Тим не менше за можливість безкоштовно знімати у центрі Кельна помешкання їм довелося навіть змагатися. Кімнати площею 30 і 40 квадратних метрів належать церкві святого Антонія. Помізкувавши, представництво церкви разом з міською адміністрацією вирішили зробити добру справу і здати задарма житло літераторам. "Зазвичай свою майстерню мають художники, - розповідає DW Ансельм Вейєр, менеджер AntoniterCityKirche. - А письменникам доводиться працювати вдома, де їх постійно переривають чи то телефонні дзвінки, чи то діти, чи бажання зазирнути в холодильник".

Схожих побутових проблем щонайменше рік не матимуть Кристина Бахер та Сабіне Шиффнер. У робочі кімнати авторки вже привезли необхідні для письменницької діяльності речі: стіл, шафу, крісло. Звичайно ж, прихопили із собою й ідеї нових творів. "Я жила кілька років на Майорці і весь цей час вела щоденник, - розповіла DW Сабіне Шиффнер. - Тепер у мене нарешті з’явилася нагода спокійно попрацювати з цим матеріалом і написати роман".

Не лише дах над головою

Це лише один з багатьох прикладів підтримки письменників у Німеччині. Кожна федеральна земля вважає справою честі мати схожі літературно-меценатські проекти. Приміром, у землі Північний-Рейн Вестфалія, де мешкає Сабіне та її колежанка, є також можливість отримати чотиримісячну стипендію із загальною дотацією у розмірі 4100 євро. Як розповів Deutsche Welle прес-секретар земельного міністерства у справах сім’ї, дітей, культури і спорту Андреас Керстинг, такі стипендії надаються перекладачам та письменникам, аби вони могли спокійно, без думок про матеріальне, закінчити розпочаті твори й планувати подальші проекти.

Окрім земельних, у Німеччині є ще численні загальнодержавні стипендії або ті, що фінансуються приватними фондами. Митцям пропонують дах над головою або гроші. Або й те, й інше, а на додачу творчу атмосферу в компанії інших стипендіатів. Найчастіше для цього існують спеціальні резиденції або так звані Künstlerhaus. Їх можна знайти чи не в кожному регіоні країни. Так, Künstler Haus Lukas, будинок на березі Балтійського моря, вважається однією з найстаріших резиденцій для митців - вона існує з 1894 року. Спершу сюди запрошували художників, згодом компанію їм почали складати й літератори. Варто зазначити, що більшість німецьких Künstlerhaus відкриті для закордонних митців, зокрема й українських.

Хто дає, той і отримує

Якби Юрій Андрухович захотів розкласти свої книги за місцем написання, це виглядало б так: "Московіада" - Künstlerhaus Villa Waldberta у Мюнхені; "12 обручів" - друге перебування на Villa Waldberta; роман "Таємниця" - стипендія від DAAD у Берліні; антологія перекладів "День смерті пані День" - Lliterarisches Сolloquium у Берліні; мемуари "Лексикон інтимних міст" - упорядкований і дописаний не без допомоги берлінської стипендії Wissenschaftskollegs. Такий плідний доробок - найкраща ілюстрація доцільності таких стипендій.

На переконання Юрія Андруховича, Німеччина одна з небагатьох країн Європи, яка так інтенсивно піклується про митців: дає житло, кошти на проживання, не ставить перед митцями конкретних планів виконання робіт і часто взагалі не запитує, над чим планує працювати автор у рамках стипендії. "Я вважаю, що це і є правильний підхід, - розмірковує письменник. - Адже в культурі діє закон сполучених посудин: хто дає - той найбільше й отримує. Так, співіснування письменників у межах стипендії DAAD у Берліні дозволяє їм стати складовими культурного простору Німеччини".

Письменник Тарас Прохасько, який також завдяки стипендіям чимало подорожував Європою, каже, що окрім можливості організуватися, забути про клопоти і віддатися літературі, стипендії дають шанс познайомитися з новою місцевістю та життям тамтешніх людей. "Я вже став свого роду агентом впливу цих земель, - каже письменник, - і рано чи пізно ця любов виливається у моїх книгах".

Хто "любитиме" Україну?

Україна, на жаль, не може похвалитися таким спектром літературного меценатства. 2011-го року з'явилися іменні державні президентські стипендії, які призначає Спілка письменників України. Близько 30 письменників щороку можуть стати президентськими стипендіатами, отримуючи 1340 гривень на місяць - дехто протягом двох років, дехто - довічно. Однак критерії відбору викликають сумніви. Як повідомив DW голова спілки Віктор Баранов: "Ми їх (стипендії. - Ред.) даємо митцям похилого віку, які потребують постійного лікування, а також частині письменників-початківців середнього віку, якщо знаємо, що вони напишуть добрі книжки". Звідки у спілці це знають наперед, Баранов не уточнив.

Водночас більшість молодих письменників не вельми цікавлять критерії Спілки письменників України - ставати членом цього рудименту радянської творчої організації вони не мають жодного бажання. Приміром, молодий поет Роман Романюк у розмові з DW пояснив це так: "Корупція, заздрість, невігластво, радянська номенклатура - це те, що відлякує молодь. Хотілося б вступити у таку спілку, без якої життя неможливо було б уявити. А нашу спілку, на жаль, важко збагнути".

Традиція літературного меценатства

Юрій Андрухович не дивується тому, що в Україні схожих до німецьких стипендій для письменників поки що немає. Адже й у Європі ця традиція склалася не за один день. "Це вже багатовікова практика, коли можновладці замовляли у митця чи то оперу, чи то картину, чи то твір і забезпечували його всім необхідним для життя", - каже письменник. Водночас, за словами літературознавця Володимира Панченка, ще якихось сто років назад меценатська підтримка письменників була популярною і в Україні: "Першим слід згадати Євгена Чикаленка, який матеріально допомагав Володимиру Винниченку. А за кошт цукрозаводчика Василя Симиренка надавали стипендію Михайлові Коцюбинському, який знемагав від обтяжливої служби і хвороб".

Нинішні українські мільйонери не вельми переймаються долею української літератури. Лише фонд "Розвиток України" Рената Ахметова цього року стартував перший проект з надання стипендій для літераторів (щоправда, відмовившись при цьому від іншої ініціативи - грантів для видавництва книжок). З умовами участі в конкурсі можна ознайомитися на сайті фонду. Журі визначить десять переможців, які впродовж трьох місяців отримуватимуть стипендію розміром сім тисяч гривень на місяць. Арт-менеджер фонду Олеся Островська-Люта сподівається, що стипедія стане помітною подією в літературному просторі України: "Ми зрозуміли, що стипендія це актуальна потреба письменників, адже цікаві тексти не можуть бути написані, коли людина мусить думати про ще п’ять додаткових заробітків".

Феномен стає модою

Місяць у івано-франківському хостелі, експедиції до карпатських сіл, харчування у місцевих арт-кав'ярнях, а на десерт - обмін думками з відомими "станіславськими" письменниками Юрієм Андруховичем, Тарасом Прохаськом, Володимиром Єшкілєвим та Галиною Петросаняк - усе це "Станіславський феномен". Це ініціатива учасників рок-вар’яте "КоралЛі", які вирішили в такий спосіб підтримати молодих літераторів. І самі не очікували, що з'явиться стільки охочих. "Увечері ми запустили проект в інтернеті, а на ранок вже мали п'ять заявок", - розповідає Віля Чубак, музикант та учасник оргкомітету. До речі, проект підтримала й місцева мерія. "Нехай їхня участь і не дуже суттєва, але нам було важливо, що мер усвідомлює, що це корисно для підтримки позитивного бренду регіону і міста", - каже музикант.

Цього року зрушення відбулися й у галузі міжнародної співпраці. Так, завдяки стипендії Meridian Czernowitz до Чернівців на місяць завітав перший стипендіат із Німеччини - поет, есеїст і перекладач поезії Рон Вінклер. Організатори сподіваються, що, повернувшись до Берліна, він популяризуватиме як Чернівці, так і Україну. "Погодьтеся, для будь-якого міста дуже важливим є позитивний імідж. А хто може краще його створити, як не поети, письменники, журналісти?" - каже Лілія Шутяк, прес-секретар Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Тому єдина вимога до стипендіатів - це згадка про перебування в Чернівцях, коли публікуватимуться тексти, написані тут.