"Я мрію знову приїхати в цей табір, тому що тут смачно годують, тут цікаво, можна купатися і грати у волейбол. Тут на мене ніхто не кричить", - розповідає 10-річний Вадим. Він - один зі 100 дітей, які в липні на 8 днів приїхали до наметового літнього табору Sunshine на острові Любичів, за кілька десятків кілометрів від Києва.

Ласкаво просимо до Sunshine Indian Camp

Ліворуч і праворуч розкинулось наметове містечко. Воно поділене на 10 частин. У центрі кожної височіє тіпі - житло індіанців. Над ним майорить прапор. У кожної групи він свій. Як і назва. Наприклад, наймолодші - діти від 4 до 7 років - "плем'я Ірокези". По сусідству з ними - "С'юксі", "Чинукі", та "Шошони". Дізнатися більше про побут індіанців, їхній спосіб життя, освоїти навички, якими ті володіли: наприклад, навчитися стріляти з лука, готувати їжу на вогнищі, орієнтуватися на місцевості, плавати, в'язати вузли, розводити багаття щодо - така цього року основна ідея табору. І малюки від неї в захваті.

Утім, не тільки будням індіанців присвячене перебування в дитячому наметовому таборі. "Ми хочемо не тільки, щоб діти поїхали відпочилими, але і щоб вони ще чогось навчилися, що знадобиться їм у житті. Адже у нас в таборі діти, в яких немає батьків або діти з так званих неблагополучних сімей", - розповідає один з вожатих.

Волонтери в ролі вожатих

Разом з дітьми в таборі постійно перебувають дорослі: вожаті та вихователі - в основному, це волонтери. У першому потоці на цей раз - команда добровільних помічників з Польщі та України. На другу зміну, у наступні вісім днів, приїде команда зі Швейцарії. "Щоб потрапити до нас у табір в ролі вожатого, люди записуються ще взимку. Це дуже відповідально. І ми, звичайно, запрошуємо не всіх", - розповідає 31-річний Олександр, який у таборі з його заснування. Цьогоріч це вже 29-та зміна. Уперше табір був організований в 2001 році, в Одесі. А з 2003 року він переїхав до Київської області.

Літо в розпалі. Термометр показує плюс 35, і в таку погоду на пляжі біля табору, спорудженому до приїзду першої зміни дітей, не проштовхнутися. Хтось котиться вниз по водній гірці. Хтось під наглядом вожатих катається на байдарках, а хтось вчиться плавати. У цьому їм допомагає тренерка, 40-річна Наталі Внук. Вона зі Швейцарії. Щороку вона приїздить до табору, щоб допомогти чоловікові Мареку.

Ідея створити такий табір для дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей належить їхній родині. Але перш ніж здійснити цей задум, Марек і Наталі відкрили дитячий будинок Sunshine в селі Требухів на Київщині, у якому зараз проживає близько 20 дітей. Марек Внук - психолог, який спеціалізується на вивченні дитячої психотравми та її наслідків, автор кількох книг, присвячених цій темі, як ніхто інший знає, який підхід необхідний у спілкуванні з такими дітьми.

Навчити працювати

10-річний Вадим, нанизуючи на нитку бісер, каже, що ці буси подарує своїй мамі. Ми разом майструємо прикраси у гуртку рукоділля. Але потім, подумавши, Вадим додає, що зробить ще одне намисто і продасть. Цю ідею йому підказав Валера. Він старший, уже знає, як можна заробити гроші. У тому числі, і в таборі. За кожне виконане завдання діти отримують шеврон - маленьку нагороду, яку потім можна обміняти на умовні гроші. Після обіду навпроти їдальні відкривається своєрідний магазин - за зароблені, умовні гроші там можна придбати справжні солодощі, чіпси або лимонад.

Хоча великої необхідності в цьому немає. У таборі передбачене триразове харчування і завжди є в наявності напої, печиво, фрукти, які роздають дітям у перервах між основними прийомами їжі. Забезпечувати табір продуктами допомагають спонсори. І практично вся діяльність табору фінансується за рахунок добровільних пожертвувань. Відпочинок для дітей - безкоштовний.

Поки Вадим доробляє намисто для мами, 16-річна Настя шиє з тканини сову. Вона каже, що це подарунок другу. Настя з Луганська. Її сім'я і друзі залишилися в зоні воєнних дій, і поки потрапити до них вона не може. Але вона постійно спілкується з рідними по мобільному телефону.

Уроки акторської майстерності в таборі проводять волонтери з Польщі. Діти вчаться висловлювати свої емоції за допомогою рухів і слів. А 27-річний волонтер і вожатий Олександр з Києва навчає дітей грі на ударних інструментах. Для багатьох із них перша зустріч зі світом звуків стала найяскравішим враженням.

Надія, майбутнє, гідність - дітям

Наприклад, для Ліди. Вона небагатослівна. Але, незважаючи на це, любить спілкуватися з 82-річним Франсуа. Той володіє шістьма мовами. І Ліда, яка прагне вивчити англійську, слухає його з великим інтересом. Франсуа живе у Швейцарії, і щороку приїжджає до України в дитячий табір. Колишній банкір, який свого часу об'їздив увесь світ, упевнений, що тут його знання знадобляться. І це дійсно так. Ніхто краще Франсуа не може вирішити проблеми, пов'язані зі створенням елементарної інфраструктури в таборі. Він забезпечує кухню водою і паливом. Франсуа радий знову побачити в таборі 16-річну Дашу. Вона була тут і минулого року. Даша знає мову глухонімих. І навчає цьому Франсуа. А він дякує її своєю рідною - французькою.

У таборі можна почути відразу кілька мов: українську, російську, польську, англійську та німецьку. Старші діти жваво намагаються розмовляти з вожатими іноземними мовами. Хтось навіть за час перебування в таборі складає свій особистий словник. Утім, кілька слів англійською мовою повезе з собою назад в цьому році кожен із них. Hope, future, dignity for children. (Надія, майбутнє, гідність - дітям) - написано на браслеті. Це сувенір, який слугуватиме нагадуванням про літній табір. І це не просто слова.