DW: Як вам здається, чи потрібна російській людині свобода? Адже якщо подивитись на історію - спочатку монголо-татарське іго, потім закріпачення селян, СРСР, - то виходить, що, можливо, росіянам просто подобається жити під сильною рукою.

Лія Ахеджакова: Якщо так говорити, то можна починати з часів птеродактилів і динозаврів! Можна вдаритись в таку глибину, коли людину на багаттях спалювали. Однак людина - істота, що розвивається. Судячи з досвіду найстрашнішої світової історії, люди навчились співіснувати.

Та все ж "Левада-Центр" зафіксував зростання популярності особистості Сталіна. Рейтинг Путіна досягнув рекордної позначки - понад 80 відсотків. Чи не здається вам, що росіянам подобається сильна влада?

Знаєш, є дуже складні теми, в яких можна заплутатись. І якщо ти не історик, не філософ, не людина, що глибоко обізнана в ситуації… Я не беруся. Величезна кількість населення не хоче думати: їй вистачає тільки пропаганди, а пропаганда дуже отруйна. Як будь-яка отрута, вона шукає, куди б свої щупальця запустити, і робить це дуже продумано, науково, впевнено, з запасом великих знань в цій галузі. І люди, які себе не бережуть, попадаються, як мушки в павутиння до павука.

Таких людей дуже багато…

Я от про себе думаю, хто були ці мутанти, які могли катувати таку ж людину, як ти. Мучити, робити їй боляче, принижувати, ображати. І це стає його професією. Хто ці люди? І коли не стало сталінських та фашистських таборів, куди вони пішли? Де вони? І чому вони знову з'являються?

Чи можна в такому випадку навчити свободи? Якщо згадати "Дон Кіхота" Сервантеса, то скільки б він не намагався цивілізувати більшість, у нього не виходило. І доля героя була трагічною.

Повітря заражене! Середовище, в якому ми живемо, заражене пропагандою. Атмосфера така, що люди, мов тварини, заражені інстинктом ненависті одне до одного, інстинктом загнати всіх в один стрій, щоб крокували в ногу, не сміли інакше ходити, не сміли інакше думати, не сміли інакше дихати! Це дуже нагадує 30-ті роки Європи. Це дуже небезпечно.

А ви вважаєте себе вільною людиною?

Мені взагалі важко себе коментувати. Середовище існування дуже важливе. І мені з ним дуже пощастило. Чи інтуїція, чи почуття, чи Господь Бог так розпорядився, та моє середовище завжди було надзвичайним.

А як вам здається, у Росії свобода не асоціюється з уседозволеністю?

Так-так.

Наприклад, історія з Charlie Hebdo: карикатури часто сприймаються як вседозволеність.

Я проти цього! Є якісь глибинні речі, що пускають коріння в генетику. Висміювати, посміюватись, іронізувати на цій території я не рекомендую. Можна таке підняти! А воно вже є. І коли людям на камеру відрізають голову - це дуже страшний сигнал. Всьому людству.

Заур Дадаєв раніше заявляв, що одним із мотивів вбивства Нємцова була його підтримка Charlie Hebdo.

Ви знаєте, я коментувати це не буду, тому що мені здається, що слідство обов’язково докопається, до реальних вбивць, та я майже впевнена, що стрілки будуть переводити. Ми так звикли, що нам брешуть. Розумієте, один раз кричать, що пожежа, інший раз кричать, що пожежа, і третій, а пожежі немає. А от коли буде пожежа, то ніхто не встане. Нас привчили, що обманюють.

А як ви ставитесь до російського народу?

Не знаю! Є натовп, а є мислячі, серйозні люди. Ті, що страждають, інколи здібні на такий людський подвиг заради любові до батьківщини! Я їх бачу на мітингах, це люди, якими варто захоплюватись. Мирні! Вони мирні! Вони приходять з дітьми, собаками, візочками. Вони доброзичливі. Атмосфера довіри, згоди та спільної біди, але нема агресії.

Вас звинувачували в русофобстві… Я, якщо чесно, не дуже розумію, за що?

І я не розумію. Наші прізвища були написані в туалеті на Київському вокзалі на підлозі: Нємцов, Макаревич, Шендерович… Гарна компанія.

Та це ж люди звичайні пишуть - не влада.

Та хтось ними керує! Хтось дає їм цю естетику, направляє їх. Їм кажуть: "Ату, ату його! Хапай! Хапай!" Як вівчаркам. Вони можуть переслідувати, вони можуть лякати, вони можуть людину довести до безумства і страху. Залякують Пархоменко (Сергій Пархоменко, російський журналіст - Ред.)! Так само і з Ксюшою Собчак. Я теж отримувала такі листи… І, повірте, після них живеться дуже нервово!

Кінець XX сторіччя після розпаду СРСР став часом, коли культура в Росії впала, пишуть історики, що займаються культурною політикою Росії. Чому, як ви вважаєте?

Культура незнищенна, але є атмосфера істерії та ненависті. Агресія! Страшна агресія, котру нав’язують. В рамках державної політики! Хтось цим займається. Цькуванням одних іншими… І одне те, що з'явились внутрішні вороги, як при Сталіні… І, більше того, всередині ведеться постійний пошук та призначення ворогів. Все, все середовище існування отруєне! От де собака заритий. Страх! У суспільстві живе страх. Відмашку дали страху. Біля Кремля вбили Борю Нємцова. А потім, коли приходять до Ксюши Собчак і кажуть: "Ти наступна", коли дзвонять Пархоменку з погрозами, коли я отримую листи такого змісту. До вбивства Борі я якось хотіла піти в поліцію, а потім забула… Хіба мало божевільних.

А зараз підете, якщо знову отримаєте?

Якщо зараз отримаю, то дам хід. Залякування й страх - перша ознака того, що ми скотились в такі роки, котрі краще не згадувати.

Ви ж могли поїхати, напевно, чому лишились?

Ну що ви…Ні. Ні. Я тут живу.