Договори між "Газпромом" та сімома європейськими країнами вже були підписані, коли Єврокомісія натисла на гальма. Угоди суперечать законодавству ЄС, що забороняє компанії володіти розподільними мережами, будучи при цьому постачальником газу. Тепер єврокомісар з енергетики Ґюнтер Еттинґер збирається в січні до Москви, щоб знову вести переговори з Кремлем від імені шести краї-членів ЄС - Угорщини, Болгарії, Хорватії, Словенії, Австрії та Греції, - а також Сербії, яка нині є кандидатом на вступ до Євросоюзу.

Тим часом на півдні Росії, а також у Болгарії та Сербії уже прокладені перші труби "Південного потоку". Наприкінці 2015 року ними мав піти російський газ, який дном Чорного моря буде постачатися до країн ЄС. Кінцеві пункти прийому ближче до півночі Євросоюзу - Австрія та Угорщина, водночас південною гілкою газ через Грецію по дну Адріатичного моря може згодом іти на південь Італії.

"Газпром" грає не за правилами

"Газогін має працювати як автобан. Кожен може ним скористатися та платить за це за чинним тарифом", - пояснює представник енергокомісара Марлен Гольцнер. Однак в існуючих міжнародних угодах це не передбачено, "оскільки вся транзитна система використовується самим "Газпромом", критикує вона в розмові з DW.

Те, що російський газовий монополіст захопив усі важелі в свої руки, суперечить інтересам його клієнтів, каже директор Інституту енергетики у Дрезденському університеті Антоніо Хуртадо. "Якщо компанія одноосібно володіє всім логістичним ланцюгом продукту, це суперечить правилам конкуренції", - пояснює він у коментарі DW. Тобто "Газпром" не повинен самостійно призначати весь менеджмент "Південного потоку", додає експерт.

Однак цю точку зору поділяють не всі. Росія здійснює основне фінансування газогону вартістю 16 млрд євро, й відповідно хоче, щоб ці інвестиції себе окупили, вважає Єліца Путнікович, головний редактор сербського журналу Balkan Magazin. "Наприклад, якщо ви будуєте будинок у Берліні, чи може хтось ще розпоряджатися третиною житлового приміщення? - міркує вона. - Не бачу підстав для вимог Брюсселя, щоб "Газпром" ділився потужностями газогону з іншими постачальниками". Разом з тим Путнікович бачить у претензіях Євросоюзу до "Газпрому" й політичні мотиви. Вона вважає, що, як і у випадку з політичною кризою в Україні, для Брюсселя та Москви "Південний потік" радше є ще одним приводом помірятися силою.

Професор політології в Університеті Інсбрука (Австрія) Ґергард Манґотт, який спеціалізується на Росії, також налаштований критично. "Пояснення, що Євросоюз до недавнього часу не мав можливості ознайомитися з цими міжурядовими угодами, виглядає абсурдним", - міркує експерт. За його словами, "Південний потік" підвищує енергетичну безпеку Євросоюзу: "Ідеться не про додаткові поставки газу чи посилення залежності від Росії, а про альтернативний газогін, більш сучасний і такий, що рідше виходитиме з ладу".

Брюссель пропонує вирішення проблеми

Як можливе рішення спору Єврокомісія пропонує "Газпрому" призначати в керуючу компанію проекта незалежний менеджмент, який міг би встановлювати тарифи та розподіляти потужності. "У цьому випадку "Газпром" залишався б власником трубопроводу, однак не мав би можливості впливати на операційну діяльність компанії", - каже представниця Єврокомісії Марлен Гольцнер.

Крім того, як і у випадку з проектом "Північний потік", Москва могла б надіслати до Брюсселя офіційне прохання вважати "Південний потік" винятком з правил ЄС. Однак політолог Ґергард Манґотт вважає, що Кремль волів би цього не робити. "Росія не бажає підкорюватися європейському законодавству, замість того РФ апелює до міжнародного права. Як тільки "Газпром" надішле заявку щодо "Південного потоку", цей проект потрапить у повну залежність від рішень Єврокомісії", - пояснює експерт.

Деякі спостерігачі вважають, що Брюссель умисно встромляє палиці у колеса "Південному потоку", який складе конкуренцію Трансадріатичному газогону (ТАР). Однак Марлен Гольцнер спростовує цю точку зору. Щоправда, при цьому вона додає, що для ЄС "Південний потік" не є пріоритетом". "Це додатковий газогін, яким російський газ ішов би до Європи в обхід України", - констатує вона й додає, що ці два проекти також відрізняються за своєю суттю, оскільки ТАР забезпечує доступ до нових родовищ у Каспійському морі.

І все ж ТАР транспортуватиме до Європи 10 млрд кубометрів газу на рік - приблизно у шість разів менше, ніж "Південний потік". Позиції прихильників та противників позиції ЄС у спорі навколо російського газогону збігаються в одному: збільшення поставок в Європу позитивно відіб'ється на енергетичній безпеці та конкуренції в регіоні.

У цій історії поки що програла лише Україна, територією якої нині транспортується понад половину російського газу. Газогін вирішили будувати для зниження ризиків при транзиті російського газу після газового скандалу, що вибухнув у 2009 році з Україною. Хоча на тлі останніх домовленостей Москви і Києва про надання Україні фінансової допомоги доля "Південного потоку" викликає нові питання.