На стіні класної кімнати висить велика карта Київської Русі, під нею портрет Івана Франка. Схоже на типову українську школу, тільки ця кімната – за 400 кілометрів від України. Тут, в Гурово-Ілавецькому, у найпівнічнішій частині Польщі, розташований один з регіонів компактного проживання українців. Українською мовою викладають й у школі. "Ми є однією з загалом п'яти українськомовних шкіл у Польщі,- розповідає вчителька Йоанна Масик. – Ми плекаємо тут українську культуру, літературу та наші традиційні танці."

Єві Вілас - 17 років, вона народилась у Польщі. До школи дівчина прийшла в національному українському вбранні. "Я почуваюсь не полькою, а українкою. Вдома ми розмовляємо українською. Моїм батькам було важливо, щоб я приїхала сюди і мені було не соромно бути українкою". І це при тому, що її родина мешкає за 100 кілометрів звідси. "Я живу в інтернаті. Між собою учні розмовляють здебільшого польською, тому що не кожен так любить українську, як я",- пояснює Єва.

Операція "Вісла" - забуте виселення

Те, що в Гурово, так далеко від Львова та Києва, мешкає стільки українців, не є випадковістю. Це наслідок національної трагедії. Після Другої світової війни радянсько-польський кордон був пересунутий на захід, але не так далеко, як наполягав СРСР, і тому все ще чимало українців залишилось у Польщі, поблизу нової демаркаційної лінії. Комуністичне керівництво Польщі бачило в українцях небезпеку, тим більше що ним велась збройна боротьба з підпільниками ОУН(УПА). Тому в 1947 році воно організувало примусову висилку 150 тисяч етнічних українців зі сходу на північ та захід Польщі. Туди, де мешкало найбільше етнічних німців.

Ця акція, що отримала назву "Операція Вісла", протягом десятиліть штучно замовчувалась. "Ми боролись за те, щоб "Операцію Вісла" визнали злочином проти людяності,- розповідає Петро Тима, директор об'єднання українців Польщі,- але цього не сталося". Сьогодні організація Тими представляє інтереси 300 тисяч людей з українським корінням, які мешкають у Польщі. Як тих, що проживають тут з давніх-давен, так і заробітчан, які приїхали лише після 1990 року.

Однак від багатьох етнічних прав, якими користуються нацменшини, наприклад німці в Силезії, українці змушені відмовлятися. "Ми не є меншиною другого класу, але ми дуже розпорошені по території Польщі,- каже Тима. – Це є такожнаслідком 1947 року. Щоб, наприклад, добитися встановлення двомовних табличок з назвами вулиць, нас повинно бути 20 відсотків від сукупного населення громади. Але навіть у Гурово-Ілавецькому українців розподілили між різними районами таким чином, що ми не відповідаємо наявним вимогам!"

В Гурово-Ілавецькому, що колись мало назву Пройссіш-Ейлау, найяскравішим прикладом історії виселення є місцева церква. Типова східнопрусська, протестантська будівля з цегли була перебудована українськими поселенцями та переосвячена у православний храм. Зовні вона так і залишилась по-прусськи суворою, але всередині прикрашена по-православному. Церква є головним місцем зустрічі для українців, і у часи комунізму вона відігравала важливу роль. Існування цієї меншини офіційно замовчувалося. "Однак національні почуття в комуністичну добу тут плекались загалом краще, ніж в самій Україні, тому що там не було навіть незалежної держави",- говорить Тима.

Українці – не чужі

Приблизно за 100 кілометрів на захід від Львова є ще один український осередок, довкола польського Перемишля. Станіслав Стемпень заснував тут Південно-східний інститут та займається історією та сучасністю українсько-польських відносин. "Якщо хтось приходить на роботу, то спочатку не ясно, поляк це чи українець. Українці є в першу чергу польськими громадянами, вони не чужинці. І своє українство вони не вип'ячують",- підкреслює Стемпень. Частина ж українців сильно асимілювались, якраз на півночі Польщі.

У польському суспільстві українці почуваються добре. "Звичайно, у дитинстві мене обзивали,- пригадує вчителька Йоанна Масик. – Але після 1990 року ситуація поліпшилася". Вплив української влади на діаспору є відносно слабким, і, на думку Петра Тими, добре, що це так: "Нам не зрозуміло, чому влада в Києві - не за незалежну Україну, а за Радянський Союз".

У майбутньому спілка українців хотіла б отримати закріплене за нею місце в польському Сеймі. Крім того, вони прагнуть, щоб європейські інституції в Брюсселі визнали "Операцію Вісла" злочином. "Ми збираємось провести акцію пам'яті до 65-річчя операції і сподіваємося, що ця підзабута висилка повернеться в свідомість",- зазначає Тима.

Автори: Фрідель Таубе, Захар Бутирський
Редактор: Дмитро Каневський