Фотограф Ґеральд Нойґшвандтнер (Gerald Neugschwandtner) вивчає у Віденському університеті доволі рідкісну дисципліну – політичну іконографію. Саме тому фотографії 37-річного чоловіка не просто відображають чи констатують події, що відбулися, а й мають глибокий підтекст. Це стосується і актуальної фотовиставки Нойґшвандтнера "Маленький Ніколас на Майдані у Києві після революції". DW запитала автора, чим саме його привабив київський Майдан і який предмет він визначив для себе як символ української революції.

DW: Ґеральде, що, власне, привело Вас на Майдан?

Ґеральд Нойґшвандтнер: Я займаюся аналізом політичних фотографій. Це мій фах. Ми постійно розбираємо значення політичних фото, приміром фотографій під час передвиборчих кампаній, і трактуємо значення цих знімків в загальноісторичному контексті. Звісно ж, я бачив фото зимових подій на Майдані у Києві. І я вважаю, що більшість фотографій звідти є дуже емоційно-сильними. Мене тоді зачепило одне фото. Мабуть, саме воно й підштовхнуло мене поїхати до Києва. На ньому був зображений демонстрант, котрий стріляв з рогатки в беркутівця. Поліцейський був повністю у захисній амуніції: з шоломом, у спеціальному костюмі та зі зброєю, а хлопець, що хотів у нього влучити, виглядав абсолютно беззахисним. Якщо звертатися до іконографії, то ця сцена нагадує біблійну притчу "Давид проти Голіафа", що символізує боротьбу слабших із сильнішими. Саме такі фотографії із підтекстами мене цікавлять. Спочатку я думав написати про це дослідницьку роботу, тому й вирішив: якщо я хочу зробити ґрунтовне дослідження, то мені потрібно обов'язково поїхати туди і побачити все на власні очі. У березні, одразу ж після закінчення "найгарячішої фази" Майдану, я, дуже спонтанно навіть для самого себе, полетів до Києва.

Коли Ви приїхали до української столиці, що Ви там робили і що бачили?

По-перше, я спілкувався з багатьма людьми. Мої знайомі і друзі з України були волонтерами і допомагали на Майдані з самого початку. Вони працювали у медпунктах, на польових кухнях. Багато з них, ті, хто були з Києва, надавали свої помешкання іногороднім, котрі приїхали на Майдан. Завдяки ним у мене була можливість поспілкуватися із дуже цікавими людьми. Наприклад, із представниками сотень. Або також я познайомився з однією лікаркою, яка майже безперервно, місяцями, допомагала пораненим під час революції. Крім того, я багато розмовляв з митцями: фотографами, художниками, музикантами, що також стали частиною усього цього і щоденно приходили на Майдан, як на роботу.

Чи знали Ви, що саме хочете зробити з цими знімками і історіями, коли повернетеся до Відня?

Чесно кажучи, я був у пошуку. Спочатку моєю ціллю було написати статтю, що я, власне, й зробив, коли повернувся. Вона вийшла в одному європейському виданні. Але справжньою причиною, чому я відправився до Києва, було те, що я хотів для себе зрозуміти, що саме було символом Майдану, символом української революції. Я поставив це питання людям, котрих там зустрічав. Крім того, я спостерігав сам, багато фотографував, щоб самому також дійти висновку, що саме є цим символом Майдану у предметному сенсі і чи є він взагалі.

І що ж, на Вашу думку, є символом Майдану, вдалося Вам його відшукати?

Так, я думаю, що вдалося. Я отримав багато відповідей. Не можна сказати, що якісь із них є правильними, а якісь ні. Одні говорили, що це барикади, інші, що це бруківка чи спалені автомобільні шини. Деякі зізнавалися, що символом для них стало відоме жовто-синє піаніно, котре піднімало бойовий дух у часи, коли було особливо важко. Але для мене, виходячи з фото, котрі я там зробив, символом Майдану стала каска, котру носили багато демонстрантів. Усвідомлення, що саме цей предмет пов'язує між собою багатьох людей, яких я там зустрів, прийшло до мене вже пізніше, коли я повернувся до Австрії.

Центральним об'єктом фотовиставки, яку ви організували у Відні, є саме каска?

Так, можна так сказати. Приміром, на відомому фото герой "Небесної сотні" Сергій Нігоян – у касці. Або знамениті графіті, що з'явилися у Києві під час Майдану, на них Тарас Шевченко і Іван Франко зображені також у касках. Крім того, коли вже пізніше, у квітні, я був знову у Києві протягом двох тижнів, Майдан вже на той час був увесь засипаний квітами, свічками, і тоді я, знову ж таки, побачив там величезну кількість касок, що були покладені до місць вшанування пам'яті загиблих героїв. І я думаю, що каска є дуже хорошим революційним символом. Бо ще у січні уряд Януковича видав диктаторський закон, що мав на меті заборонити проведення масових акцій і містив у собі заборону, зокрема, носити каски. Саме тоді, на мою думку, це стало символом опору і непокори. Також, з точки зору політичної іконографії, каска є дуже гарним символом відбудови суспільства у післяреволюційний період.

Ваша виставка у Відні має назву "Маленький Ніколас на Майдані у Києві після революції". Розкажіть про нього, хто такий цей маленький Ніколас?

Я познайомився з маленьким семирічним Ніколасом і його мамою вночі на Майдані. Вони якраз проходили повз мене, і ми випадково розговорилися. Мати хлопчика, Євгенія Руденко, журналістка, яка вже протягом року працює у французькому Ліоні. У березні вона прилетіла зі своїм сином Ніколасом до Києва, бо хотіла показати йому, які радикальні зміни відбулися на їхній Батьківщині. Було дуже зворушливо спостерігати за тим, як маленький хлопчик покладав квіти і вшановував пам'ять своїх загиблих земляків. До того ж, коли представники сотень дізналися, що Ніколас з матір'ю приїхали аж з Франції, вони подарували йому на згадку, знову ж таки, помаранчеву каску, яку він одразу ж вдягнув із великим задоволенням. Звісно ж, мене це дуже надихнуло, і я вирішив зробити декілька знімків, котрі пізніше лягли в основу виставки, яку я сьогодні організував у Відні.

Що Вас вразило в українській революції? Чому Ви вирішили потім з цього зробити виставку?

По поверненню емоції мене переповнювали. Особливо мене вразило те, наскільки згуртовано і рішуче український народ виступив проти корупційного уряду. Я побачив, що на Майдан вийшли усі прошарки населення: і студенти, і робітники, і інтелігенція. Я чув, що цю революцію вже називають "революцією гідності" – як на мене, дуже влучна назва, яка точно передає суть того, що відбувалося на Майдані.

Ваша виставка у Відні, вона розрахована більше на українців чи на австрійців?

Я сподіваюся, що її відвідають і ті і інші. Вона не є розрахованою на когось конкретно і не залежить від національності чи від мови, якою спілкуються люди. За мене мають говорити мої фотографії. На них зображені, у першу чергу, люди: молоді і старі, котрі були присутніми тоді на Майдані. Звісно ж, у день відкриття виставки я скажу від себе кілька слів і презентую експозицію, також відвідувачі зможуть прочитати мою статтю, котру я написав під враженнями поїздки. Люди сьогодні, зокрема австрійці, дуже цікавляться тим, що відбувається в Україні. Вони слідкують за перебігом подій кожного дня, дізнаючись про все зі ЗМІ. Але мені хочеться це все показати через призму мого особистого сприйняття —через призму мого об'єктиву, поділитися своїми враженнями від побаченого. Крім того, приємною несподіванкою стане те, що на відкриття спеціально завітають голові натхненники і герої моєї виставки — маленький Ніколас і його мати, котрі вже прилетіли із Франції.

Для довідки: Виставка проходитиме з 30 липня по 8 серпня у Відні, Австрія, за адресою: Galerie West 46, Westbahnstraße 46, 1070 Wien. Часи роботи: з понеділка по п'ятницю з 16.00 до 19.00. Вхід безкоштовний.