Театральний критик, арт-директор московського театрального фестивалю NET (Новий Європейський Театр) Марина Давидова вважає, що Росія перетвориться на культурну провінцію, якщо конфлікт з Україною поглибиться. Свої думки вона виклала в інтерв'ю Deutsche Welle.

DW: Марино, як у російському театральному середовищі зараз оцінюють події в Україні та реакцію на них у світі?

Марина Давидова: Всередині театрального середовища я спостерігаю апатію та пасивність. Таке враження, що більша частина людей взагалі про це нічого не думає. Є якась частина активної молоді, яка відвідує демонстрації, відкрито підтримує Україну, і є якась частина шаленців, які вірять нашій телевізійній пропаганді. Однак серйозної стурбованості тим, що відбувається, я не бачу. Мене це якось дивує. Адже це активна, креативна частина суспільства!

Однак чим більшим є геополітичний вплив, тим більше в нас всередині країни закручуються гайки. І вже очевидно, що культура не зможе залишитись осторонь. Тому що влада до цього часу була заклопотана лише ЗМІ: їх відкрито цензурували. Певною мірою це відбилось і на кіно. Що стосується театру, літератури, то здавалось, що нас це ніколи не зачепить. Здавалось, що влада ніколи не цікавитиметься театром, тому що в порівнянні з потужністю телевізійної пропаганди, яке місце посідає театр?! І ось нещодавно з'ясувалось, що - ні.

- У чому, на ваш погляд, проявляється цензура?

- Почали розробляти так звані "основи державної політики в галузі культури". А це просто довгий та закрутистий евфемізм слова "цензура"! Причому важко навіть сказати, якої цензури тут більше: політичної чи естетичної. Тут намагаються якось визначити, в який бік можна ходити, в який - ні, в яких формах можна творити, а в яких - не можна. Це ж абсурдно! Ми все ж таки живемо у XXI столітті…

Адже не можна прямо прописати, що заборонено говорити про неправильність захоплення Криму Росією. Це неможливо прописати в документі. Тому й потрібні закручені формулювання, котрі натякають на художні форми та зміст. Це все комічно. У цих "основах" одна суперечність змінюється іншою.

- Які наслідки це може мати для розвитку російської культури?

- Я нинішній процес розцінюю як спробу революції у галузі мистецтва. Для мене це римується з тим, що відбувалось у радянський час, в 1920-30-х роках, однак тепер - з новими історичними застереженнями. Внаслідок сьогоднішніх процесів Росії загрожує перетворення на жахливу культурну провінцію. Це - реальна загроза.

Проте ж за останні роки російська театральна сфера інтегрувалась у загальноєвропейський контекст: у Москві, Петербурзі та в інших містах відбувалась велика кількість театральних фестивалів, спільних проектів з європейськими театрами. І все це тепер може зруйнуватись в один момент…

- Спроб опиратись завуальованій цензурі поки що не спостерігається?

- Ні, вони є, однак мають локальний характер. Той тиск, який зараз відчувають на собі деякі театральні колективи, був "спровокований" незвичайною соціальною активністю театру в останні роки. Костянтин Богомолов поставив дуже гострі вистави на сцені Московського художнього театру. І це вже не напівпідвал Театру.doc, а головна сцена країни. Вистава "Ідеальний чоловік" розхвилювала, почалось якесь вирування. У вільних суспільствах такого дуже багато, і здавалось, що поява такого мистецтва свідчить про те, що суспільство стає більш цивілізованим. Однак з'ясувалось, що це ілюзія. Європеїзацію нашого мистецтва, зокрема - театрального, наша влада пережити не в змозі.

- Ситуація в Україні якось змінить ставлення європейських країн до Росії в тому, що стосується співробітництва в сфері культури?

- Особисто мені як арт-директору театрального фестивалю NET у Москві ще ніхто не казав, що не хоче їхати до Росії в зв'язку з останніми подіями. Хоча я знаю, що Алвіс Херманіс та Кристіан Люпа відмовились працювати у Росії, що є проблеми у фестивалю "Балтійський дім". Однак огульне та повсюдне обрублення культурних зв'язків мені видається абсолютно непродуктивним. Процес ізоляції Росії, у тому числі й культурної, відбуватиметься ще швидше, а це не стане в нагоді ані тим, хто у Росії, ані тим, хто за кордоном.

- Як тепер відбуватиметься співробітництво з українськими театрами та театральними школами?

- Зв'язки були не такі вже інтенсивні. Тим не менше, в Петербурзі нещодавно з великим успіхом виступали українські Dakh Daughters - проект театру "Дах". Я збираюсь присвятити наступний номер журналу "Театр" українському театру та українській культурі. Махати кулаками та доводити, що хтось не правий, я не буду. Позитивна робота полягає в тому, щоб краще пізнати свого сусіда. Ми ж погано знаємо українську культуру і довгі роки навіть не намагались її пізнати. У новому номері журналу ми спробуємо в усе це зануритись.