Мартін Зайдік є спецпредставником Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) в контактній групі з вирішення конфлікту на Донбасі. До неї, крім ОБСЄ, входять представники України і Росії. Через рік після досягнутих 12 лютого 2015 року в Мінську домовленостей Зайдік назвав завдання, які необхідно вирішити в першу чергу, і розповів про труднощі, які виникають в процесі врегулювання конфлікту.

DW: Рівно через рік після підписання Мінська-2, угоди, покликаної врегулювати конфлікт на Донбасі, як ви оцінюєте результати роботи контактної групи?

Мартін Зайдік: У порівнянні з періодом до літа 2015 року кількість жертв конфлікту значно скоротилася. Поліпшилася інфраструктура на контрольно-пропускних пунктах на лінії зіткнення: раніше людям доводилося стояти в чергах, зараз у них є більше можливостей їздити у справах і до родичів. У Луганській області взагалі не було жодного такого переходу на територію, контрольовану Києвом.

Зараз є пішохідний пункт пропуску в Станиці Луганській, і, сподіваюся, там скоро відкриється перший КПП для автотранспорту. Я нещодавно був на лінії зіткнення в Станиці Луганській і бачив, як люди на собі змушені нести важкі речі.

Також були відкриті нові переходи з Донецької області на контрольовану Києвом територію. У деяких регіонах Донбасу налагоджено електропостачання, почалося постачання вугілля з шахт Донецької області на територію, підконтрольну Києву.

Я вважаю, що це все - результат роботи контактної групи і підтвердження того, що такий переговорний механізм працює. Ми рухаємося вперед хоч і повільно, але впевнено. І одна з основних наших турбот - доля мирних людей, які живуть в зоні конфлікту.

Їхнє становище може полегшити гуманітарна допомога. Але чи є можливості для поставок таких вантажів з різних країн? У російських ЗМІ часто повторюють, що допомагає лише Росія ...

Я не коментую роботу російських ЗМІ. Зазначу тільки, що на Заході інше уявлення про об'єктивність. Країни ЄС надають допомогу, фінансуючи міжнародні гуманітарні організації. Але є проблема їхнього доступу в окремі райони Луганської та Донецької областей. В результаті допомога часто лежить на складі, не доходить до тих, хто її потребує, через введену адміністрацією, зокрема, так званої "Донецької народної республіки", системи акредитації для міжнародних гуманітарних організацій.

Потрібно спростити доступ гуманітарних організацій на ці території. Сама вимога акредитації - велика проблема. Є випадки, коли в ній відмовляють. Ця ситуація не змінюється, вона зберігається і шкодить людям, які потребують допомоги.

На переговорах контактної групи 13 січня в Мінську була досягнута домовленість про обмін до 20 січня полоненими з обох сторін. Йшлося в цілому про 50 осіб. Але обміну не відбулося. Чому?

Коли справа доходить до конкретики, все, що пов'язано зі звільненням полонених, є дуже складним. Я не можу відповідати детально на всі питання, оскільки учасники переговорів зобов'язалися дотримуватися режиму конфіденційності, щоб не загострювати протиріччя, а знаходити реальні варіанти їхнього усунення. Є бажання сторін досягти результату, але до цього часу не задіяні, наприклад, можливості Комітету Червоного хреста. Це допомогло б мати загальне уявлення про кількість незаконно затриманих осіб, про те, де і як їх утримують.

Які проблеми, пов'язані з відновленням інфраструктури в зоні конфлікту, обговорює контактна група, і які рішення пропонує?

Без повного припинення вогню, звичайно, важко уявити собі процес відновлення повністю зруйнованої інфраструктури на території, яка за розмірами дорівнює деяким європейським країнам. Це 17 тисяч квадратних кілометрів. Ми в деталях, покроково опрацьовуємо рішення для кожної ділянки: як відновлювати електропостачання, водопостачання, залізничну інфраструктуру, зв'язок. Є проблеми з мобільними банківськими послугами, отриманням пенсій.

Вирішенню всіх цих проблем заважає недотримання режиму припинення вогню. Складно вести роботи з відновлення інфраструктури через те, що багато територій заміновані, є жертви не тільки серед безпосередніх учасників конфлікту, а й серед мирного населення, і тих, хто намагається відновлювати інфраструктуру, цивільні об'єкти. Складно знайти фахівців для такої роботи в умовах відсутності гарантій безпеки для них.

Тому одне з першочергових завдань зараз - розмінування. На даний момент узгоджені терміни розмінування деяких ділянок в зоні конфлікту до 21 березня.

Чи можливе вирішення політичних питань, зокрема проведення виборів відповідно до українських законів, до того часу, поки Київ не буде повністю контролювати російсько-український кордон? Чи можна взагалі розв’язати конфлікт у найближчому майбутньому?

Переговори йшли б швидше, якби на це була політична воля. Вірю, що конфлікт вирішимо в найближчому майбутньому, інакше я б не зайняв посаду представника ОБСЄ. Контроль над кордоном, вибори - це все пункти мінських угод, які передбачають територіальну цілісність України. Альтернативи їм не існує. Це пакет заходів, їх не можна розглядати окремо. Робота контактної групи націлена на те, щоб не допустити замороження конфлікту, і на те, щоб допомогти населенню вирішити проблеми, пов'язані з життєзабезпеченням і безпекою.