Спротив у рідній Соціал-демократичній партії Німеччини (СДПН) став занадто великим, тиск ззовні, вочевидь, теж. Згідно з останніми опитуваннями, троє з чотирьох німців виступали проти переходу Мартіна Шульца (Martin Schulz) на посаду голови міністерства закордонних справ. Серед його однопартійців ситуація виглядала не набагато кращою: більшість була проти міністра закордонних справ Шульца. Таким чином, дебати довкола його призначення загрожували стати визначальними під час голосування членів СДПН щодо участі партії в новій "великій коаліції". Відмовою від посади Шульц сподівається "припинити кадрові дискусії всередині СДПН". То ж Шульц відступив, щоб не стояти на шляху створення нового уряду в складі ХДС, ХСС та СДПН. Саму ж СДПН очолить, як Шульц повідомив ще після завершення коаліційних переговорів у середу, Андреа Налес (Andrea Nales).

Здається, найнижчої точки досягнуто, але згодом рух у низхідному напрямку триває. Схоже, в останні місяці це мало бути відчутно для Мартіна Шульца. Але коли саме падіння стало помітним? У вечір виборів до Бундестагу, які закінчилися для СДПН найгіршим результатом з часів закінчення Другої світової війни? Коли Мартін Шульц після провалу зондувальних переговорів щодо створення так званої коаліції "Ямайка" рішуче заявив, що на СДПН не слід розраховувати для створення нової "великої коаліції", а невдовзі повністю змінив курс? Коли він назвав результати "зондування" соціал-демократів з ХДС/ХСС "видатними", а його однопартійці публічно розкритикували ці ж результати? Чи в той момент, коли його нібито товариш Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel) заявив про зневажливе ставлення та недотриману обіцянку. Шульц хотів замінити його на посаді глави МЗС.

Раптове падіння

Після того, що сталося, важко визначити момент, коли Мартін Шульц став тінню самого себе. Впевнено можна лише сказати, що він зробив занадто багато розворотів на 180 градусів і, таким чином, розгубив довіру. Ніщо сьогодні більше не нагадує про політика, який рік тому почав виводити СДПН з плачевного стану. Який після кар'єри на посаді голови Європарламенту хотів стати німецьким канцлером. Який у березні 2017 року за підтримки у 100 відсотків голосів був обраний соціал-демократами головою партії. Який забезпечив блискавичне зростання підтрики своєї партії,  і вона навіть на якийсь час обійшла ХДС та ХСС. До якого за це ставилися як до месії.

Після виборів до Бундестагу у вересні 2017 року партія ще йшла за своїм очільником. У вечір виборів Шульц оголосив про перехід в опозицію, що відповідало настроям однопартійців. Занадто явною була поразка і очевидною необхідність оновлення в СДПН. Але потім коаліція "Ямайка" провалилася. Що тоді було важливішим - СДПН з її бажанням оновлення чи Німеччина, яка залишалася без уряду? Мартін Шульц обрав країну. Але не одразу. Спочатку він рішуче наполягав на тому, що соціал-демократи не братимуть участь у новій "великій коаліції". Лише після того як його зобов'язав до цього старий партійний друг, федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier), Шульц пішов на поступки. Цей розворот на 180 градусів багатьох у СДПН обурив.

Слабкий виступ у Бонні

Шульц дедалі більше змушений був боротися за своє політичне виживання. У редакціях ЗМІ вже лежали готовими політичні некрологи, коли він 21 січня цього року мав погоджувати результати зондувальних переговорів на партійному з'їзді СДПН. До цього голосування противники "великої коаліції" в СДПН змусили керівництво партії. Тоді припускали, що якби СДПН не підтримала Шульца, не дала можливості вступити у коаліційні переговори із ХДС/ХСС, йому довелося б піти у відставку ще на з'їзді у Бонні.

Так не сталося тільки завдяки рішучому втручанню голови фракції СДПН в Бундестазі Андреи Налес. Після доволі нудної, слабкої і позбавленої настрою промови голови партії, яка не могла розворушити жодного з 600 делегатів з'їзду, Налес вдалося всього за шість хвилин промови настільки перемінити настрої, що з'їзд - хай навіть лише з невеликою перевагою - дав зелене світло для наступного кроку на шляху до непопулярної "великій коаліції". 47-річна функціонерка партії знайшла правильний тон і правильні слова, які мав би у цій ситуації знайти голова партії.

Однак шлях до "великої коаліції" після завершення коаліційних переговорів не завершено. Понад 460 тисяч членів СДПН мають тепер проголосувати щодо того, чи подобається їм коаліційна угода.  Чи дозволяють вони створити "велику коаліцію" із ХДС/ХСС. Керівництво партії нині повинно добряче попрацювати, аби переконати однопартійців. Передовсім - Андреа Налес.

Мартін Шульц більше не мав сил та влади протистояти волі партії. Якби він вирішив залишитися головою партії, якби він не відмовився від посади міністра, він посилив би позиції противників коаліції при майбутньому голосуванні членів СПДН.

Він уже був на дні

Влада і безпорадність - це два полюси, між якими Мартін Шульц рухався упродовж життя. Він виріс у невеличкому містечку Вюрзелен поблизу Ахена. У 17 років він хотів стати професійним футболістом і через це не склав випускні іспити. Після тяжкої травми Шульц змушений був покинути улюблений футбол і почав пиячити. Безробітний алкоголік, він, зрештою, опинився на дні, піднятися з якого йому допомогли брат та товариші по партії. "Я був колись на самому низу", - прокоментував той період свого життя Шульц виданню Zeit.

Після цього він відкрив книгарню у Вюрзелені. "Читання - мій еліксир життя", - сказав Мартін Шульц, одружений, батько двох дітей. Він охоче радить книгу німецького історика про розвал Веймарської республіки. З неї можна взяти урок, що напади на демократію слід відбивати якомога раніше.

Він каже, що досі скучає за своєю книгарнею. Він продав крамницю, коли його політична кар'єра набрала обертів: у 31 рік він став бургомістром Вюрзелена, а в 1994 році його обрали депутатом Європарламенту, який він очолив у 2012 році як голова. Того ж року він разом з очільниками Єврокомісії та Ради ЄС від імені Євросоюзу отримав у Осло Нобелівську премію миру. У 2015 році його відзначили престижною Міжнародною премією імені Карла Великого. Чи повернеться він тепер знову до Брюсселя? У будь-якому разі вилазка Шульца в німецьку політику, яка розпочалася з його висунення першим номером списку СДПН 29 січня 2017 року, вочевидь, поки завершена.