Кінець літа відзначився підвищеною увагою до Азовського моря, у якому Росія нарощує свою військову присутність та значно затримує проходження українських суден через Керченську протоку. Так, міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив 30 серпня, що МЗС винесе питання російських "провокацій" у регіоні на обговорення Генасамблеї ООН. А днем раніше, в рамках навчань "Шторм - 2018", командувач українських військово-морських сил Ігор Воронченко заявив, що Україна найближчим часом збирається підсилити своє угруповання у морі та у прибережних районах Азовського моря. За його словами, йдеться як про кораблі, так і про морську піхоту та берегову артилерію.

Ця активність українських дипломатів та військових досить сильно відрізняється від того затишшя, що спостерігалося з середини весни, коли почалися перші затримання українських суден, які прямували до приазовських портів України. Ще 20 липня заступниця Клімкіна Олена Зеркаль в ефірі одного із українських телеканалів запевняла, що у ЗМІ щодо цього питання відбувається "штучно створене загострення в інформаційному полі".

Історія блокади

Втім, дані моніторингової групи громадських організацій "Майдан закордонних справ", "Інститут Чорноморських стратегічних досліджень" та видання "BlackSeaNews" свідчать - з 30 квітня поточного року морські прикордонники Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ розпочали у Керченській протоці тотальні огляди суден, що прямують до Маріуполя та Бердянська. Про це повідомляли і у Державній прикордонній службі України. Якщо на початку ці огляди не призводили до суттєвої затримки суден, то вже у червні, замість звичних двох-п'яти годин, вони почали тривати по 20-30 годин, а у першій половині серпня середній час очікування почав досягати 65,5 години.

Також у травні розпочалися перші затримання суден безпосередньо у Азовському морі на підході до українських портів, а у червні почав стрімко зростати і час очікування суден на вихід з Азовського моря через Керченську протоку. В останньому випадку середній час очікування у серпні досяг 80,5 години - більше трьох діб.

Але фактично, через утворення черг із суден, процес проходження ними Керченської протоки подекуди розтягується на кілька днів. "Стають вже традиційними ситуації, коли на вході до Азовського моря в Керченській протоці накопичується 10 та більше суден, яких чекають в портах чотири-п'ять днів", - йдеться у звіті моніторингової групи.

Багатомільйонні збитки

Згідно з підрахунками Центру транспортних стратегій, лише у першому півріччі через систематичні затримання суден російськими прикордонниками та відкриття мосту через Керченську протоку вантажообіг українських портів Азовського моря зменшився на 12 відсотків. "На тлі того, що для решти портів України цей показник склав лише три відсотки, це демонструє, що порти Азова втрачають значну частину вантажів", - зазначає експерт центру Андрій Ісаєв.

За словами голови Агентства розвитку Приазов'я Костянтина Батозського, на кінець літа ці втрати могли збільшитися до показника у 20 відсотків і у грошовому вираженні складають більше 250 мільйонів гривень недоотриманого прибутку. Втім, проблеми портів - це лише верхівка айсбергу, додає експерт. Логістичні проблеми, каже він, змушують металургійні комбінати пускати частину сировини та продукції через залізницю до портів Чорного моря. "Але, окрім додаткових логістичних витрат, ця гілка може пропустити лише 52 вантажних потягів на добу, через що промисловці просто не можуть нарощувати виробництво", - пояснює Батозський.

Складнощі із перевалкою мають також і аграрії, додає експерт, адже саме на них у маріупольському порту зробили ставку після зменшення потоку товарів і сировини з окупованої частини Донбасу. "Але тепер перспектива добудови великого зернового терміналу (у Маріуполі. - Ред.) опинилася під великим питанням", - резюмує Батозський.

Млява реакція

Відсутність рішучої реакції з боку офіційного Києва спочатку стала приводом для критики з боку деяких українських експертів і аналітичних центрів, а пізніше - й західних спостерігачів. Так, президент Jamestown Foundation Ґлен Говард в одному з інтерв'ю зазначив, що Україна мала б вдатися хоча б до символічних кроків. "Вони втратили Крим, втратили Керченську протоку, і тепер вони втрачають Азовське море. Далі вони втратять Маріуполь, далі - Бердянськ. І тоді Росія сформує шлях суходолом до Криму", - обурювався Говард.

Але, на думку заступника директора Інституту світової політики Миколи Бєлєскова, ресурси України для відповіді на дії РФ є вкрай обмеженими. За його словами, з військової точки зору, Київ з 2014 року робив ставку на укріплення сухопутних сил та протиповітряної оборони, натомість флоту приділялася другорядна увага. "Це цілком виправдано, адже найбільшу загрозу Росія становить на суходолі та у повітрі, але й за цих умов українські військові зараз здатні відбити морський десант росіян", - каже експерт. Тому, на його думку, нарікати на недостатню рішучість української сторони на морі недоречно.

Головний прорахунок української влади Бєлєсков вбачає в недостатньому привертанні уваги до проблеми на інформаційному фронті. З самого початку кризи не було кампанії з інформування західних партнерів щодо проблеми із залученням впливових ЗМІ, розповідає експерт, на думку якого, це могло б дозволити залучити Захід для тиску на РФ у цьому питанні. "Перспектива запровадження санкцій, наприклад, проти російського порту у Новосорійську, могла б змінити поведінку Росії у Азовському морі, - зазначає Бєлєсков. - Але розбудова необхідної для цього підтримки сама по собі потребує не менше половини року, і з огляду на це, перші місяці кризи Україна фактично втратила".