"Майбутнє - це історія. Як Росія завоювала і втратила свободу" ("Die Zukunft ist Geschichte: Wie Russland die Freiheit gewann und verlor") - під такою назвою в Німеччині вийшла книжка відомої російсько-американської журналістки Маші Гессен. Цьогоріч цю книжку відзначили премією Лейпцизького книжкового ярмарку "За внесок у європейське взаєморозуміння".

Deutsche Welle: Це не перша Ваша книжка про Росію Путіна. Попередня - "Людина без обличчя" - вийшла 2012 року. Чому Ви вважаєте, що необхідно було знову переосмислити роль Володимира Путіна й обставини його приходу до влади?

Маша Гессен: Для мене важливо було висунути аргумент, що я не вважаю 1991-й рік переломним в історії Росії. Я не вважаю, що в Росії зараз перехідний період, який затягнувся, і я не вважаю, що в Росії існує гібридний режим. Я не згодна з цими основними стежками осмислення історії. Я вважаю, що у 1991 році відбулися зміни в наявній системі, але не злам системи, і що в результаті ми отримали видозмінений Радянський Союз. Видозмінений у тому сенсі, що режим вже не був тоталітарним, а суспільство повернуло себе до тоталітарного стану.

Ви звертаєтеся до концепції "людини радянської ", висунутої, зокрема, соціологом Юрієм Левадою.

У нього була гіпотеза, що є така істота - "людина радянська", тобто людина, оптимально адаптована для виживання у тоталітарному суспільстві. І що це вид, який зникає, оскільки тоталітарним радянське суспільство у 1989 році, коли було проведене перше соціологічне опитування, більше не було, адже державний терор закінчився у 1956 році. Однак коли Левада і його команда повторили це запитання у 1994 році, у них уже з'явилися сумніви в тому, що вони мають рацію. А коли вони ще раз повторили опитування вже у 1999 році, то отримали цілковиту впевненість у тому, що помилялися. "Людина радянська" нікуди не поділася, існує і продовжує відтворювати саму себе.

Тобто радянська людина і путінська людина - це одне й те ж саме?

Так. Якщо порівняти, скажімо, життя радянської людини у 1978-му і в 1948 році, відмінностей буде більше, аніж між 1978 роком і сьогоднішнім життям. Більше і на рівні споживання, і у сприйнятті місця російської/радянської людини у світі, і у сприйнятті власних можливостей і власної свободи, і в поглядах на майбутнє.

У Вашій книжці Ви побіжно згадуєте вибори 1996 року, які у російському дискурсі вважають переломними. У той момент усі сили були кинуті на те, аби обрали Бориса Єльцина. Ви не згодні з тим, що саме 1996 року свободи в Росії почали згортатися?

Ні. Якраз на відміну від деяких людей, яка займаються вивченням путінської Росії і стверджують, що Путін - це вибір Росії, я абсолютно так не вважаю. Путін - це функція Росії. І стан російського суспільства зараз - це результат уже майже двадцятирічного правління Путіна. Я вважаю, що те, що у 1996 році можна було так зробити з виборами, і те, що у 1999-2000 роках можна було так поставити Путіна, - це результат того, що у 1991 році жодного перелому насправді не відбулося. Відбулося захоплення державних інститутів іншим угрупованням.

Чи є в цьому й особиста провина Єльцина?

А у нього і не було цілі зламати систему. Єдиний інститут, який він хотів зламати, - це КДБ. І тут нічого не вийшло. Головна ідея насправді полягала в тому, що замість Держплану має бути ринкова економіка. Однак основні і державні, і культурні інститути не ламалися. І це було видно по тому, як думали самі про себе люди, які прийшли тоді до влади, багато хто з яких мені дуже симпатичний. У них на думці не було фундаментально переосмислити імперську політику Росії. Росія як була, так і залишилася імперією, просто сильно зменшилася. А якщо не переосмислювати цього, якщо не створювати нову постімперську ідентичність, то тоді просто прикро, що країна стала меншою.

У кого імідж гірший: в СРСР чи у сучасної Росії?

А їх тепер уже досить важко відрізнити одне від одного. Повернулася риторика часів "холодної війни". Усі ті слова, які говорилися в США про Радянський Союз, говоряться нині про Росію. Однак мені здається, що неправильно думати про це як про замах на американську демократію з боку російської держави. Зараз немає протистояння державних систем. Росія взагалі не переслідує жодних державних інтересів. Росія - мафіозна держава, чиї очільники переслідують виключно свої власні кланові інтереси. Це не геополітичні процеси, а спроба захоплення влади міжнародним кримінальним угрупованням.

Чому в Росії немає тоталітарної держави? Тому що для Путіна і його клану в цьому немає необхідності. Мафіозна держава економічна. Вона захоплює тільки ту частину державних інститутів, які необхідні для досягнення її цілей. Вона саджає тільки той мінімум людей, який необхідно посалити для залякування всіх інших. Ця економія можлива завдяки тому, що у Радянською Союзі упродовж перших більш ніж 30 років був справжній тотальний державний терор. А тому вже можна упродовж кількох поколінь точково включати пам'ять про цей терор.