Дві жінки фотографуються на тлі фрагменту бетонної стіни на вулиці Бернауер Штрассе в Берліні. Вони радісно розглядають світлини в смартфоні. Трохи далі стіна закінчується, і її символізує іржава залізна арматура, що вертикально стирчить із землі. Двоє хлопчиків бавляться, стрибаючи поміж арматурною інсталяцією.

Нині Бернауер Штрассе в районі Берлін-Мітте представляє собою мирну картину. Однак так було не завжди. 25 років тому тут проходив кордон між Західним і Східним Берліном. 160 кілометрів височенного бетонного муру розділяли місто. Сторожові вежі й блокпости мали завадити будь-якій спробі втечі зі Сходу на Захід. Хто наважувався на такий крок, ризикував отримати кулю від східнонімецьких прикордонників.

"Смуга смерті" як мистецький експонат

Фрагменти непроникної стіни - частина меморіалу Берлінського муру. Він нагадує про розділ міста та щонайменше 137 людських життів, які згасли на "смузі смерті" між Західним та Східним Берліном. Щоправда, арматурна інсталяція, яка символізує стіну, сподобалась далеко не всім. До критиків належить і Йоахім Рудольф. "Звичайно тут слід враховувати символізм й мистецький погляд. Але, як на мене, така конструкція все ж таки не відображає тогочасну реальність", - каже він.

76-річний Йоахім Рудольф добре знає Бернауер Штрассе. У 1961-му році, коли звели Берлінський мур, йому вдалось втекти до Західного Берліна. Згодом він приєднався до групи студентів, які під прикордонними спорудами на Бернауер Штрассе прорили тунель, аби в такий спосіб допомогти й друзям перебратися до західної частини міста. 29 людей змогли скористатись тунелом, допоки наступного дня його не затопило.

Студенти були не єдиними, хто готовий був рити тунелі, аби лише допомогти незгодним із східнонімецьким режимом пробратися до вільної частини міста. Плити на території меморіалу позначають ще 12 інших подібних тунелів.

Головна ідея меморіалу

Нині меморіал Берлінського муру є справжнім магнітом для туристів. Група з двадцяти пенсіонерів, які приїхали з південної Німеччини, уважно слухає розповідь екскурсовода. Чимало інформації містять і пояснювальні тексти розміщені на спеціальних стовпчиках. Турист у червоній бейсболці тисне на кнопку. "Зі зрадниками необхідно говорити вкрай серйозно, - лунає з гучномовця бляшаний голос функціонера Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) Альберта Нордена, який у 1963 році виправдовував накази стріляти на кордоні. - На стику Заходу й Сходу діяти необхідно рішуче".

Такий "стик" якраз і можна побачити посеред меморіалу: відбудована ділянка "смуги смерті" 70 метрів завдовжки. Патрульна доріжка проходить посеред заповненого піском простору між бетонною зовнішньою стіною та тиловим муром, над "смугою смерті" височіє сторожова вежа. На оглядовій платформі, що з іншого боку вулиці, тісняться іспанські та нідерландські туристи, щоб згори роздивитись закриту зону.

На згадку про жертв Берлінського муру

Наскільки різними є спогади про Бернауер Штрассе, можна зрозуміти, зазирнувши до сучасної каплиці, розташованої поруч з реконструкцією відрізку Муру. Раніш на цьому місці стояла церква Примирення. У 1961 році ця церква опинилась на "смузі смерті" й стала недосяжною для берлінців, як для східних, так і західних. У 1985-му церкву знесли.

Ганс Ґісслер відкриває шухляду позаду вівтаря й дістає книгу. Починаючи від 2005 року, тут проводять молебні за загиблими. Ґісслер розкриває книгу й читає. Це історія Йоганнеса Шпренґлера. У ніч на 9 травня 1974 року східнонімецькі прикордонники помітили втікача, коли той опинився на смузі смерті. Вони наказали 68-річному чоловікові зупинитися. Коли той опинився у світлі прикордонного прожектора, вартовий прицілився та холоднокровно застрілив Шпренґлера.

Ганс Ґісслер закриває книгу: "Я запалюю свічку за Йоганнеса Шпренґлера". Повільними кроками він підходить до старого хреста, що висить на стіні. Перед ним стоїть чаша з піском. Він встромляє свічку в пісок і вклоняється. Після короткої молитви двері каплиці знову відчиняються. Всередину потрапляє свіже повітря й сонячне проміння. А з ними й наступні туристи.