Між суспільствами країн колишнього СРСР поглиблюються відмінності. Про це свідчать результати опитування, опубліковані проектом "Барометр політики сусідства ЄС - "Східне партнерство". Дане опитування проводиться двічі на рік в Україні, Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдові та Росії. У кожній країні місцеві дослідницькі центри опитали близько тисячі респондентів протягом травня та червня.

Результати опитування вказують на зростання відмінностей між проєвропейською групою (Україна, Молдова та Грузія) і країнами із авторитарним політичним режимом (Росія, Білорусь, Азербайджан). Мова йде не лише про різницю у сприйнятті ЄС, але й, зокрема, про відмінність у задоволеності рівнем демократії. Так, у Молдові найменше респондентів вважає, що демократія в їхній країні працює правильно, - так думає 16 відсотків опитаних. В Україні таких - 22 відсотки, у Грузії - 30 відсотків. Водночас "білоруською демократією" задоволені 48 відсотків респондентів, російською - 54 відсотки, а азербайджанською - 56 відсотків. При цьому у Білорусі цей показник, у порівнянні з даними 2013 року, зріс на 11 відсотків, а в Росії - на 19 відсотків.

Подібна відмінність спостерігається і в рівні задоволеності життям, економічною ситуацією у країні, а також у впевненості, що держава рухається в правильному напрямі. Позитивно ці показники оцінюють суттєво більше респондентів із авторитарних країн. Характерним є також їхнє зростання у порівнянні з осінню минулого року. Так, задоволення росіян економічною ситуацією зросла на 17 відсотків, хоча суттєвого зростання економіки РФ не спостерігалося.

Ціннісна прірва

Російський політичний філософ Андрій Окара бачить розкол у ціннісному вимірі. "Фактично, це різниця не між європейськими та євразійськими цінностями, а між цінностями відкритого та закритого суспільства", - зазначив експерт в інтерв’ю DW. У Росії нав’язується певна модель цінностей плюс ненависть до відкритого суспільства, проте подається це у вигляді протиставлення між традиційними цінностями та деградацією "гейропи", пояснює він.

Із ним погоджується й український публіцист Микола Рябчук. На його думку, головна відмінність полягає у політичній культурі. Країни, які підписали угоду про асоціацію, "мають підстави ототожнювати себе тією чи іншою мірою із Західним світом, чого росіяни, звичайно, ніколи не мали". "Вони навпаки позиціонували себе проти. Білорусія - це особливий випадок, я думаю, що вона тимчасово перебуває під таким потужним впливом Росії", - вважає Рябчук.

Пропаганда проти демократії

Керівник білоруського Центру європейської трансформації Андрій Єгоров різницю в оцінках "стану демократії" пов’язує не з ментальними відмінностями, а з відчуттям стабільності. "Відповідаючи про демократію, люди радше говорять про відчуття політичної стабільності. Крім того, у більш демократичних країнах медіа відкрито критикують існуючу систему. І тому люди можуть критично оцінити те, що відбувається. Чого нема в авторитарних країнах", - зазначає Єгоров.

На думку Миколи Рябчука, пропаганда в Росії лягає на вдячний ґрунт, який плекався десятиліттями. "Якщо люди хочуть бути обдуреними, вони й одуряться. Не тому, що вони зовсім не мають доступу до інформації, але більшості це подобається. Це фроммівська втеча від свободи. Усе перекладається на дуче, диктатора, фюрера, який усіх веде і за все відповідає", - зазначає Рябчук.

За словами Окари, за допомогою пропаганди створюється "оборонна" свідомість. "Усі повинні згуртуватися навколо вождя і слідувати своїй, російській моделі демократії, а не розтлінним західним цінностям, які всі хибні", - пояснює політолог. Як наслідок, у Росії реалізується спроба самоізолюватися від всього світу та створити автаркійну економіку, (яка би ґрунтувалася на самозабезпеченні. - Ред.), зазначає Окара. "Здійснюється спроба перейти із квізамодернізаційного на квазімобілізаційний тип розвитку. Причому це ніякий не розвиток, це деградація", - додає експерт. Політолог також прогнозує "український синдром" у російському суспільстві, подібний до "афганського" чи "в’єтнамського". "Проте він стане можливим не скоро - тоді, коли не буде Володимира Путіна і наступний правитель буде розповідати, яким жахливим був Путін, що він штовхнув країну у війну з братньою Україною", - підсумовує Окара.

Від пострадянського простору до "руського миру"

Андрій Єгоров звертає увагу на довготривалий тренд у громадській думці Білорусі, а саме - на значне зменшення ностальгії за Радянським Союзом. "Якщо брати 20 років, то сьогодні такі настрої знаходяться на критично низькому рівні. Це набагато нижче, ніж, наприклад, у Росії, де радянська ностальгія все ще має дуже велике значення". За словам Єгорова, медіа-контекст у Білорусі на сьогодні формується російськими ЗМІ - незважаючи на те, що білоруські медіа витримують достатньо нейтральну позицію. "Ми знаходимося на гойдалках громадської думки стосовно геополітичного вибору. У 2008-2010 роках ми бачили швидке зростання проєвропейських настроїв. Зараз вони різко знижуються, оскільки інформаційний контекст щодо Європейського Союзу є негативним", - зазначає білоруський експерт.

На думку Рябчука, руху України, Грузії та Молдови в бік Європи одна російська пропаганда вже не здатна завадити, хоча дехто і піддається її впливові. "Тому Росія ще і найманців та війська вводить, чинить економічний тиск. У принципі, Росія програє цивілізаційно. Інша річ, що нам це теж досить боляче", - констатує український експерт.