Уперше учасники із семи країн – Бельгії, Німеччини, Голландії, Люксембурга, Італії, Франції та Швейцарії – зібралися на «Євробачення» у 1956 році, тобто через одинадцять років після завершення Другої світової війни. І хоча ці країни воювали по різні боки фронту, але це не завадило їм об’єднатися заради пісні і стало свідченням нормалізації відносин між ними.

Про мир і любов можна, а про Путіна – ні

У 1982 році пісенний конкурс уперше виграла Німеччина. У розпал антивоєнного руху в Західній Європі співачка Ніколь виступила з піснею «Ein bisschen Frieden», що в перекладі означає «Трохи миру». Звичайно, на «Євробаченні» заборонені будь-які політичні гасла та заклики, але ж ніхто не забороняє співати про любов, мир та дружбу.

Виразна політична складова була й у виступі українського гурту «Ґринджоли» з піснею «Разом нас багато» - гімном «помаранчевої революції». Їхня участь у «Євробаченні» 2005 року, яке тоді проводилося саме в Києві, навіть у самій Україні викликало чимало дискусій. Щоправда, після того, як політичний виступ «Ґринджолів» посів одне з останніх місць у фіналі, їхні недруги отримали певну сатисфакцію, і пристрасті поволі вляглися.

Мабуть, також саме через політичні образи після «Єробачення» 2007 року Вєрка Сердючка надовго зникла з російського телепростору. Серед нехитрого набору слів у її пісні «Dancing Lasha Tumbai» хтось почув «Russia goodbye».

А в 2009 році грузинських учасників узагалі не допустили до конкурсу з піснею «We Don't Wanna Put In», в якій аж занадто очевидно англійською мовою обігравався рядок «Ми не хочемо Путіна». Про це тепер шкодує голова цьогорічної грузинської делегації Майя Бараташвілі: «Гурт насправді був непоганий, але що поробиш, політика є політика».

«Євробачення» та геї

Пісенний конкурс в Європі користується великою популярністю у представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Великим успіхом руху геїв стала перемога у 1998 році транссексуалки Дани International. Консервативна частина ізраїльського суспільства була категорично не згодна з тим, аби їхню країну представляла представниця зі зміненою статтю.

А 2009 року у день проведення фіналу «Євробачення» в Москві тодішній мер Лужков розігнав гей-парад. Цікаво, що російське телебачення розпочало пряму трансляцію прес-конференції переможця Олександра Рибака саме в той момент, коли виконавець відповідав на запитання журналіста про акцію гомосексуалів. «Який розгін? Мені здається, що гей-парад відбувся в «Олімпійському», - пожартував співак.

Голова «Євробачення» Йон Ола Санд у відповідь на питання, чи можна вважати конкурс аполітичним, сказав: «Кожній країні важливо, як вона покаже себе на конкурсі всій іншій Європі. Якщо країна хоче показати себе з найкращого боку, це дуже добре, в цьому й суть «Євробачення» - зустрітися і виступити на одній сцені». На думку Санда, це чудово, коли кожна країна хоче показати себе з найкращого боку і що представники країн, які ще недавно воювали одна з одною, наприклад, балканські держави або Росія з Грузією чи Вірменія з Азербайджаном, можуть разом зустрітися на майданчику «Євробачення».

Музичний конкурс неодноразово ставав приводом і для внутрішньополітичних скандалів. Окрім «Dana International» та «Ґринджол» також можна згадати і виступ французького учасника Себастьяна Телльє у 2008 році. Річ у тім, що Франція суворо стежить за тим, аби представник країни на конкурсі співав саме французькою мовою (або, як це буде цього року в Дюссельдорфі, мовою острову Корсика). Коли ж Телльє заявив, що співатиме пісню англійською, обурення деяких французьких політиків не знало меж.

Як німецький президент перервав «лєноманію»

Політики теж не проти погрітися в променях слави свого виконавця. Так, у Німеччині після минулорічної перемоги Лєни Майєр-Ландрут зустрічати її в аеропорту прибув тодішній прем’єр-міністр Нижньої Саксонії Кристіан Вульф. Він особисто перед камерами передав їй вітання від канцлера Анґели Меркель. Невідомо, скільки б ще Лєна залишалася в центрі уваги преси, якби наступного дня після її повернення з Осло німецький президент Горст Келер на подав у відставку. А його наступником, між іншим, став не хто інший, як Кристіан Вульф.

Автор: Андрій Бреннер, Дюссельдорф / Ярослава Кобинець
Редактор: Христина Ніколайчук