"Через рік ви прийдете сюди і побачите... Можливо, стіни і не будуть нові, але те, що буде відбуватись всередині - це буде щось інше. Це буде open space Леся Українка. Мені хочеться зробити його відкритим простором для мистецтва, не тільки театрального. Це може бути місце, яке об'єднуватиме різних людей і заради якого вони приходитимуть в фойє театру впродовж дня, щоб, наприклад, посидіти випити каву і придумати якийсь новий божевільний проект", - таким бачить театр мрії Павло Ар'є, відомий українсько-німецький драматург, чиї вистави успішно показують в Україні, Німеччині та Росії.

Складний театр

Він полишив кар'єру в Німеччині, заради того, щоб побудувати такий театр мрії в Україні. Але обрав один з найскладніших закладів України. Львівський Театр імені Лесі Українки, або як кажуть у Львові - Театр Лесі - відомий більше своїми внутрішніми скандалами, аніж театральними постановками. Львову він дістався від армії - до 2008 року це був Театр Західного оперативного командування. Але і далі в театрі було непросто. Про нього багато говорили у зв'язку з конфліктом директора з колективом, страйком акторів, кількаразовою зміною керівників. В самому приміщенні багато років протікає дах і повністю відсутнє опалення, зараз гріються лише обігрівачами. Але тим не менше, Павло Ар'є погодився. Щоправда, не з першого разу, каже директор театру Микола Павлів. "Я Павла дуже довго вмовляв, він дуже довго відмовлявся. Але в нас була концепція, що це має бути молодий театр, щоб охопити аудиторію молоді. Цього немає у Львові. Пояснював йому ідею, аргументував його знайомістю з колективом, бо раніше ми ставили його п'єси", - розповідає Павлів.

"А я б і не поїхав у благополучний театр. Це - нецікаво. Я бачив, що був один раз провал, другий раз - провал. Люди йдуть, не витримують. Так, театр - важкий, зруйнований, розграбований. Але зараз він ніби обнулився, то чому б не спробувати зробити щось з нуля," - ділиться своїм баченням Павло Ар'є. Віра в те, що будує мрію, дозволяє йому не помічати дрібних незручностей. Наприклад, відсутності меблів у своєму кабінеті. Там лише стіл і кілька стільців, театральний реквізит зі старих вистав, старі афіші - усе просто на підлозі. Але він називає це "творчим безладом". "Я можу і на підлозі сидіти. Хотілося б меблі, але гроші пустимо в нові постановки. І дах треба ремонтувати," - каже він.

Завоювати довіру акторів

За три місяці на цій посаді  новий художній керівник зрозумів, що завдань більше, ніж очікував. Каже, що буває інколи навіть нападає депресія.

"Але бачу, як стараються актори, як горять роботою, коли готові тебе підтримати - це надихає. Уявляєте їхній психологічний стан: через конфлікти з керівництвом  їх три рази поспіль звільняли. Нелюдська ситуація", - каже Ар'є. Тому треба було працювати, щоб здобути довіру, але допоміг авторитет драматурга. І його легкість в спілкуванні. Так, принаймні, кажуть актори. "Павло - відкрита людина, нам дуже легко спілкуватися, швидко розумітися. З ним не виникає проблем, як з так званим "старшим поколінням", у якого є якісь звички, усталені рамки, через які дуже важко пробитися. Тут є більше волі, розуміння, що треба щось швидко робити, пробувати, а не "давайте як завжди", - каже молодий актор Назар Павлик.

Експеримент для театру Лесі - щось принципово нове. Незвичним для акторів і публіки було, приміром, нещодавнє святкове дійство "Різдвяні чудеса в театрі Лесі". Це було поєднання футуристичного вертепу від акторів театру, виставки театральних ляльок,  показу мод, концерту класичного квартету, рок-групи та співака El Кравчука, а також файєр-шоу. Вперше у театрі Лесі дійство вийшло за межі сцени. Відбувалось свято у всіх локаціях театру: на великій і малій сценах, у коридорах і навіть у внутрішньому дворику.

Мрія про документальний театр

Павло чітко знає, який театр хоче робити. Бо розраховує на молоду аудиторію, з якою працював у Німеччині. І каже, що в Україні вона майже така сама. "Це - молодь хіпстерська, яка цікавиться мистецтвом, літературою, але яка, втім, не цікавиться театром. Бо український театр якось випав, залишився в такій естетиці, якій люди не вірять. Тому нам треба знайти мову, далеку від цього пафосу, який панує в українських театрах", - вважає драматург. І ще вважає, що треба почати говорити про теми, про які тут зі сцени не говориться. Наприклад, про права людини, корупцію, гендерні права, чи права меншин.

Поміняти естетичне сприйняття театру українцями, на думку Ар'є, йому допоможуть відомі режисери, яких планує запрошувати на проекти. Відомо, що найближчим часом ставити окремі вистави сюди приїдуть харківський режисер Артем Вусик і київський  Микола Голенко.

Ще одна мрія драматурга - документальний театр. І він вірить, що зможе це втілити також у театрі Лесі. Зараз Ар'є шукає людину, яка б зайнялась цієї нішею. "Формою документального театру легше говорити про речі, про які важко говорити художнім переусвідомленням. Тут зустрічається мистецтво, документ і свідок. Це можливість аналізу ситуації без якихось накручувань", - пояснює художній керівник. Перший такий проект, який драматург планує запустити в театрі - це вистава "Чорнобиль" з живими ліквідаторами аварії.

Статус для театру

Як маленьке досягнення театру драматург показує частково оновлений глядацький зал. Там - 6 рядів нових м'яких оксамитових крісел, які вдалось купити за гроші, які заробили. На те, щоб замінити всі крісла, поки що фінансів не вистачає. Але є надія на краще. Ар'є таки вдалось випросити статус Академічного для театру. За нього вже проголосували місцеві депутати, але "дати добро" ще має міністр культури. "Це радянський пережиток, погоджуюсь. Статус нічого іншого не дає, аніж можливість акторам трохи більше платити. Але театр в аварійному стані. Нам потрібні добрі працівники. А хто буде за 1200 гривень працювати?", - каже він. Новий статус дозволить платити працівникам зарплату на 70 відсотків більше. Також вдасться розширити штат, щоб спростити координацію роботи.

З Німеччиною не прощається

Чіткіше бачити свою ціль, мету і йти до неї Ар'є допомагає німецький досвід. Каже, в Німеччині все-таки більше свободи: свободи духу, пересування, слова і свободи мистецтва. "А головне, для мене Німеччина - це  символ справедливості. Якщо ти талановитий, багато і віддано працюєш, ти і отримаєш гідно. В Україні, на жаль, такого немає", - каже драматург. Але каже, що як людина Європи, Німеччину не залишає, повертатиметься туди не раз, щоб стати містком поміж культурами двох країн.