Академічні успіхи депутата Верховної Ради від ОПЗЖ Іллі Киви спричинили справжній фурор у соцмережах. Депутат паралельно з парламентською роботою спромігся захистити наукову дисертацію і претендує на статус кандидата наук. Дотепер про інтерес Киви до науки і про наукові публікації депутата широкому загалу ні чого не було відомо. Водночас журналісти Bihus.Info викрили, що заявлені депутатом до захисту наукові публікації могли бути фіктивними, а єдина наукова стаття англійською мовою, вочевидь, була перекладена за допомогою Google-перекладача. Скандал спричинив широку дискусію про вартість наукових ступенів в Україні та питання доброчесності в науці. DW поспілкувалася про це з Михайлом Винницьким - керівником секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. 

Deutsche Welle: Пане Винницький, Ви отримали вищу освіту у Канаді, потім займалися наукою у Кембриджському університеті в Англії. Як Ви гадаєте, чи міг би народний депутат Ілля Кива отримати науковий ступінь у цих країнах?

Михайло Винницький: Не треба ідеалізувати систему, яка існує в світі. Якщо я введу у Google запит "купити PhD", пошук видасть мені масу сайтів, де я можу купити собі диплом. Проблема України в тому, що рішення спецради, яка схвалює захист кандидатської дисертації, має затверджуватися міністерством освіти. Тобто держава "освячує" ступінь кандидата наук в Україні. Міністерство не може проконтролювати кілька тисяч захистів, які відбуваються в країні щороку.

Однак нині багато людей, які висміюють депутата Киву, бо той, мовляв, і сам не до кінця розуміє про що його наукова робота, розраховують саме на міністерство, яке перевірить, чи було дотримано всіх академічних стандартів. Зрештою, нескладно перевірити, чи є наукові публікації Киви фейковими, чи є його стаття англійською мовою перекладом за допомогою Google.

Я не покладав би на це великих сподівань. Йдеться про народного депутата і буде чималий політичний тиск, щоб все це затвердити. Імовірно, це відбуватиметься під кінець каденції чинного міністра, якому вже буде все одно. В Україні міністри міняються доволі часто. Але загалом цей випадок доволі симптоматичний. Система є глибоко корумпована і проблематична. У випадку Киви ми маємо справу з явно не дуже якісною дисертацією і не дуже якісним захистом. 

Нещодавно великий резонанс здійняла стаття аспірантки, яка розповіла свою історію: після багатьох років наукової роботи їй не дали змогу захистити кандидатську дисертацію, оскільки вона відмовилася заплатити членам наукової ради по сто доларів. Після цієї історії сотні українців поділилися досвідом корупції при захисті. Навіщо потрібна така наука?

Корупційні ризики пов'язані з тим, що спецрада ухвалює рішення круговою порукою. Голосування є таємним. Ти ніколи не знаєш, хто голосував за, а хто проти. Друга проблема: система забюрократизована - аспіранта можуть не пропустити через якісь коми у тексті. Третє: спеціальні ради є постійно діючими. Тобто, зазвичай молодий науковець завершує навчання в одному університеті, але не може у ньому ж писати наукову роботу і мусить шукати, де приймуть його роботу. Таким чином, виходить, що людину не знають і треба, щоб спецрада спершу прочитала роботу, щоб взагалі отримати уявлення, з ким має справу. Щоб "зацікавити" членів спецради своєю роботою, щоби вони прочитали текст "правильно", аспіранти подекуди вкладають у роботу купюрочку з американським президентом. Щоб цього не було, треба змінити передовсім цей принцип. Щоб було як у західному світі - щоб не треба було шукати, де захищатися. Щоб можна було захищатися там, де ти отримав вищу освіту. Це має бути відповідальність університету - залучити випускників до наукової роботи.

Депутат Кива, скажімо, захищав свою дисертацію в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики України. До захисту депутата мало хто чув про наукові досягнення цього закладу…

Пан Кива, якщо нічого не станеться, отримає диплом кандидата наук не від Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, а від міністерства освіти. Таким чином, за діючою системою, байдуже, де ти захищався - ти отримаєш той самий державний диплом. Якщо була би європейська система і державних дипломів не було, то, скажімо, дипломи окремо взятого інституту служби зайнятості мали би значно меншу вагу і становили би значно менший інтерес. Хай би собі мав диплом інституту служби зайнятості - установи, яка настільки себе не поважає. Скажімо, голова спецкомісії, перед якою захищався депутат Ілля Кива, за останні 14 місяців провела через захист 14 своїх аспірантів. Це називається фабрика дипломів. У травні у неї ще три захисти її нібито аспірантів. Тобто захищатися там - це так само як на Заході в пошуку Google задати запит "купити PhD". Приблизно такою самою є і цінність наукового ступеню від Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості. Однак є одна відмінність - в Україні ми видаємо дипломи кандидата наук від імені держави, таким чином прирівнюючи дипломи провідних вищих шкіл до ось таких дипломів за долари і нівелюючи рівень усіх дипломів.

Які ж стимули отримувати ці дипломи за гроші? Дехто вказує на те, що за науковий ступінь є привабливі доплати?

В Україні існує законодавство, згідно з яким ті, хто має ступінь доктора філософії або кандидата наук пожиттєво отримує надбавку у 15 відсотків до зарплати. Поетапно ці доплати намагаються зменшити. Раніше вони були для всіх, тепер їх зведено до тих, хто займається науковою і педагогічною діяльністю. Свого часу надбавки скасували для держслужбовців і депутатів, однак зараз є спроби їх повернути. Я не знаю точно, яка ситуація із цим. Однак я точно знаю, що ми в освіті йдемо до фінансової автономії вищих шкіл. Це означає, що їм треба дати можливість самим вирішувати, кому платити які зарплати - без встановлених законом доплат за ступені. 

Ви впевнені, що у Національному університеті імені Тараса Шевченка чи у Києво-Могилянській академії пан Кива не зміг би захистити дисертацію?

Я абсолютно в цьому переконаний. Є заклади як в Україні, так і в усьому світі, які розуміють, що найважливіше для навчального закладу - це його репутація. В Україні таких є до двох десятків. Перевірка якості наукової роботи у цих закладах починається з контролю на наявність плагіату у роботі. Щоби зрозуміти, як пан Кива захистив свою дисертацію, треба зрозуміти, що він захищався саме за старими принципами, які діяли до ухвалення в Україні 2016 року закону, який унеможливив цей хибний принцип, коли людина вискакує як Пилип з конопель з готовою дисертацією. Сьогодні це вже неможливо. Система підготовки аспірантів передбачає, що треба впродовж чотирьох років працювати у науковому середовищі, регулярно презентувати свої здобутки. Мої тексти читає не лише мій науковий керівник, їх читають багато різних людей, які формують критичну масу мого наукового середовища. Я вдячний пану Киві за те, що показав, наскільки гнилою є ця стара система. Однак вона вже помирає. До кінця року ми перейдемо на нову систему, в якій навчальні заклади відповідатимуть за своїх аспірантів. А поки ще мають можливість захиститися ті, хто розпочав наукову роботу ще до ухвалення закону 2016 року. Ступінь PhD, доктора філософії, який є відомий у Європі, вже прийшов на зміну радянському ступеню кандидата наук. Нереформованою, на жаль, залишається система отримання звання доктора наук. Там все по-старому досі.

Але прийти сьогодні в інститут при службі зайнятості з готовою роботою і захистити там ступінь кандидата наук там вже неможливо?

Ні, за новими вимогами видавати дипломи про отримання звання доктора філософії можуть лише ті заклади, де проходила підготовка аспіранта. Це чотири роки, які включають і курси, і семінари. Дисертація є результатом цих чотирьох років. Крім того, дипломи, які видають навчальні заклади, тепер є лише їхніми дипломами, а не дипломами державного зразка, які видає міністерство освіти. Визнання такого диплому тепер залежить виключно від репутації закладу.

Тобто інституту при службі зайнятості доведеться тепер з депутатами чотири роки возитися, перш ніж видавати їм наукові ступені?

Думаю, цьому інституту вже буде невигідно цим займатися. Якісна підготовка доктора філософії - недешеве задоволення. Тому чимало західних університетів дуже прискіпливі у підборі програм і напрямків, за якими вони пропонують отримати цей ступінь. Аспірантура - це дуже багато, якщо дозволите так сказати, мороки з аспірантом. Йому треба надати значні ресурси, починаючи з бібліотечних або лабораторних, мають бути наукові публікації. Має бути якісна підготовка. Ми у Національному агентстві з питань якості освіти перевіряємо цю якість і надаємо акредитацію відповідним програмам. І серед вищих навчальних закладів дуже багато невдоволених цим. Зокрема серед тих, хто раніше хвалився великою кількістю дисертацій. Тепер виявляється, що вони нездатні забезпечувати цю чотирирічну підготовку на якісному рівні.