39-річний підприємець зі Слов’янська Андрій Нікітін переїхав до Львова ще у квітні минулого року. Чоловік каже: жодної повістки він не отримував, ані минулої мобілізації, ані цієї. Зрештою, і не міг її отримати, бо ніде не ставав на облік після переїзду. "Служби про мене не знають, не знають адреси, а військкомат і поготів, - каже Нікітін. – Але я не виключаю, що сам зголошуся на призовний пункт, так би мовити, добровільно". Чоловік понад півроку шукає роботу у Львові, але справи не йдуть. "Якщо нічого не знайду за кілька тижнів, то іншого виходу, як заробляти в армії, вже не бачу", - зізнається чоловік, на опіці якого перебуває двоє неповнолітніх дітей і стара мати.

І якщо підприємець Андрій зі Слов'янська думає про можливість служби через безробіття, то Михайло Лоїк готовий це зробити добровільно. Хоча чоловікові вже за п’ятдесят. Два тижні тому Михайло купив на Львівщині сільський будинок, залишивши околиці Маріуполя, і тепер налагоджує побут. "Я - колишній військовий, відставний капітан, служив в танкових військах, - розповів чоловік в інтерв’ю DW. - Не думайте, що нам зі сходу не болить за Батьківщину. Трохи облаштуюся і прийду на медкомісію, думаю мене візьмуть, здоров’я ще дозволяє. Правда, рідні не хочуть пускати". Колишній військовий визнає, що серед його знайомих, які вже покинули малу батьківщину, охочих воювати за Україну - одиниці. "Вони прекрасно оцінюють шанси України в протистоянні з професійно навченими російським солдатам, тому йти на ризик не всі хочуть. І справа не в переконаннях, а у банальній неготовності віддати життя", - пояснює Михайло Лоїк.

Пріоритет - роботі, захист зачекає

Переселенці, які таки зуміли налагодити життя в західному регіоні і знайти добру роботу, не надто поспішають до лав ЗСУ. Приміром, краматорець Сергій зізнається, що йому вже двічі приносили повістку, але він не відчиняв двері. "Я - програміст і добре зараз заробляю. Щоб влаштуватися у добру компанію, мені довелося багато чим пожертвувати, я тепер не можу все кинути і піти на війну. Це не моє, мені нічого робити в окопах, я і автомат добре не тримав. Хоча в тилу, думаю, зможу бути більш корисним для країни", - ділиться Сергій. Чоловік не проти попрацювати на українську армію, але не залишаючи головного місця роботи, бо впевнений, що після кількох місяців служби від його послуг компанія відмовиться.

Ті переселенці, які мали намір воювати за Україну, переїздили здебільшого до сусідніх з Донеччиною та Луганщиною областей, вважає військовий експерт Володимир Гулима. Сім’ї, що подалися далеко на захід, уже апріорі були орієнтовані на Європу. "Вони не втікали, щоб воювати", - робить висновок експерт. Він переконаний, що мобілізувати чи призвати внутрішнього переселенця непросто. "Справа в тому, що комісаріати на місцях не мають бази даних з військкоматів Луганщини і Донеччини, а тому не володіють оперативною інформацією щодо осіб призовного віку".

Грошове забезпечення як стимул до служби

"Особи, які втекли з зони бойових дій не реєструються, а тим паче не стають на облік у військові комісаріати", - пояснює Володимир Гулима. Водночас експерт переконаний, що саме високе грошове та соціальне забезпечення українського солдата може служити хорошим стимулом для мобілізаційного процесу, в тому числі й серед переселенців. "Держава мусить перестати давати голослівні обіцянки щодо забезпечення військових, які воюють, а демонструвати послідовність. Бо нині вже так забрехалися, що довіри в людей немає, а дружинам учасників АТО доводиться оббивати пороги чиновників", - зазначає Гулима. При шаленому безробітті в західних областях висока зарплата для мобілізованого солдата змусить задуматися годувальника сім'ї, будь він переселенцем чи місцевим, підсумовує експерт.

За неофіційними даними громадської організації "Крим SOS", тільки на Львівщину зі сходу України й Криму прибуло 20 тисяч переселенців. З них чоловіків призовного віку - 10 відсотків. В головному управлінні соціального захисту населення Львівщини повідомили, що на обліку перебуває майже 2,5 тисячі чоловіків-переселенців. "Більшість з них мають проблеми зі здоров’ям, групи інвалідності, троє та більше дітей. Але шість сотень чоловіків цілком відповідають умовам призову і можуть отримати повістки", - каже заступниця керівника управління Оксана Яковець.

Не без добровольців

В коментарі DW речник Львівського обласного комісаріату Роман Поронюк зазначив, що військкомати активно співпрацюють з обласною адміністрацією і всім, хто є на обліку по можливості вручаються повістки. "Інша справа, що багато хто ухиляється від отримання повістки. А ще є чимало кримських сімей, де чоловік має на утриманні зазвичай більше трьох дітей", - пояснює Поронюк. Однак за третю хвилю мобілізації з Львівщини пішли служити більше трьох десятків переселенців. "Звичайно, більшість з них - добровольці. Але це надійний контингент, бо вони прийшли свідомо, вмотивовано", - каже Роман Поронюк. Тим, хто приїхав і не став на облік, знайти і вручити повістку - не реально, зізнається речник. Утім, вже цієї хвилі мобілізації, до військкоматів Львівщини зголосилося з десяток переселенців, зауважив Поронюк.

Новинкою четвертої хвилі мобілізації є залучення психологів до роботи медкомісій у військкоматах. Саме психологи розмовляють з призовниками і визначають їхній стан і готовність служити. Однак жоден психолог не визначить благонадійність мобілізованого переселенця, переконаний Гулима. Психологи можуть з’ясують чи є відхилення у психологічному стані призовника, але аж ніяк - чи може він бути зрадником України, пояснює експерт. Це вже справа служби контррозвідки, додав він.