Чи може автор з Києва, який пише російською мовою, називати себе українським письменником? Звісно, переконаний Андрій Курков, автор таких відомих і в Німеччині, і в Росії, і в Україні романів, як, наприклад, "Пікнік на льоду", "Милий друг, товариш небіжчика", "Нічний молочник"... "Я міг би писати українською, але мій принцип - писати рідною мовою, тобто російською", - підкреслив Курков в інтерв'ю DW.

Він народився в Ленінграді, але з дитинства жив у Києві. За словами письменника, йому доводилося чути закиди на свою адресу через те, що він пише російською, але жодної дискримінації ніколи не було. Про це говорить хоча б той факт, що "Пікнік на льоду" в Україні було продано накладом 150 тисяч примірників - більше, ніж книгу будь-якого іншого сучасного українського письменника.

Ані Майдан, ані події в Криму, за словами Андрія Куркова, не збудили в більшості українців ворожості відносно російської мови. Для людей важлива не мова, а те, що саме нею говорять, підкреслює Курков. "Я через Facebook попросив Путіна, який говорить про захист росіян і тих, хто говорить російською в Україні, мене особисто не захищати. Бо я цього не потребую", - каже письменник. Андрій Курков дотримується думки, що Україна повинна прийняти "український варіант російської мови" як одну зі своїх мов. Як приклад він наводить ситуацію із французькою мовою у Бельгії, Канаді або Швейцарії.

Жадан: Проблем немає, доки не втручаються політики

Письменник Сергій Жадан (романи "Депеш мод", "Anarchy in the UKR", "Ворошиловград"), який живе у Харкові, де більшість населення говорить російською, пише українською мовою. Він теж вважає українськими всіх авторів в Україні незалежно від того, якою мовою вони пишуть. У країні існує двомовність - це факт, і міжмовні проблеми, як вважає Жадан, не виникають доти, доки в це питання не втручаються політики.

Те, що новий уряд у Києві вирішив почати свою діяльність зі скасування закону про регіональні мови, Жадан вважає дурістю. "Добре, що вони це усвідомили і виправили помилку", - зазначає він. Утім, додає письменник, агресивна політика Росії стосовно України змусила і його задуматися над тим, чи перекладати свою нову книгу "Месопотамія" російською мовою. "Але я думаю, ми все-таки видамо її в Росії", - говорить автор.

А от поетові з Херсона Олександру Кабанову, який пише російською мовою, байдуже, ким його вважають: російськомовним поетом з України, українським або російським автором. "Мене завжди цікавила тільки якість моїх текстів", - підкреслює він. Однак дискусію про мови Кабанов теж пов'язує з "політичними іграми". І ця проблема, на його думку, є актуальною для багатьох молодих держав, в яких говорять кількома мовами.

Особистий вибір

У Білорусі питання мовної ідентифікації письменників стоїть ще гостріше, ніж в Україні. Так, в усякому разі, вважають ті з них, що пишуть білоруською мовою. Вони нагадують, що відсоток населення, яке говорить рідною мовою, в цій країні набагато нижчий. "Загроза втрати суверенітету, що стала для багатьох білорусів реальною через анексію Криму Росією, привела їх до того, що вони менше стали говорити російською", - зазначає письменник Артур Клинов. Він навіть радикальніший, ніж більшість українців. "Говорити російською у той час, коли російські солдати здійснюють вторгнення на територію незалежної держави, означає говорити мовою окупантів", - вважає Клінов.

Більш спокійно ставиться до цього поетеса Віра Бурлак з Мінська. Так, у Білоруссі справді з'явилися жарти на тему: "Говори білоруською, інакше тебе прийдуть рятувати", розповідає вона. Однак Бурлак вважає, що мода на білоруську мову з'явилася ще до подій у Криму, приблизно рік тому. Тоді у Мінську почала з'являтися зовнішня реклама білоруською мовою, у пресі почали друкувати історії людей, які перейшли на білоруську, з'явилися безкоштовні курси білоруської мови.

36-річна Віра Бурлак підкреслює, що вибір мови - це особистий вибір кожного. Вона, до речі, пише білоруською, цією ж мовою говорять в її родині, однак в університеті вона викладає російську літературу - російською ж мовою.