Мода на референдуми: спершу Каталонія, тепер - північ Італії
Меган Вільямс
23 жовтня 2017 р.
В італійських регіонах Ломабрдія та Венето 22 жовтня відбулися референдуми щодо посилення їхньої автономії. До чого це може призвести?
Реклама
У 1990-х жителі північних регіонів Італії мріяли про створення власної держави, яка мала називатися Паданією. Прихильники незалежності організовували яскраві демонстрації під прапорами із зеленою емблемою та роздавали майбутнім паданським громадянам символічні ідентифікаційні картки.
Та минуло майже 30 років, і тепер боротьба за незалежність вирує в Каталонії, а мрії про Паданію тим часом практично зійшли нанівець. Правопопулістська партія "Ліга Півночі", яка колись була ініціатором відокремлення північних регіонів, запропонувала натомість провести два легальних, але таких, що мають лише консультативний характер, референдуми у багатих регіонах Ломбардія та Венето. За результатами голосування, яке відбулося в неділю, 22 жовтня, жителі регіонів проголосували "за" надання їм ширшої автономії.
Якщо губернатор Венето Лука Дзайя та губернатор Ломбардії Роберто Мароні й відчувають солідарність з борцями за незалежність Каталонії, зовнішньо це практично ніяк не виявляється. "Карлес Пучдемон (лідер Каталонії. - Ред.) упустив унікальний шанс. Він зупинився на півшляху і вже не має тої сили, яка була в нього спочатку", - вважає Мароні. Він також додає, що Мілан, як це не парадоксально, зараз випереджає Барселону у списку можливих претендентів на розміщення штаб-квартири Європейського агентства з лікарських засобів, яке має залишити Лондон після виходу Великобританії зі складу ЄС.
Референдум як передвиборна платформа
На думку експертів, рішення місцевої влади про проведення референдумів треба розглядати в контексті парламентських виборів, що мають відбутися в Італії 2018 року. Як пояснює професор політології Крістіна Фузоне, так "Ліга Півночі" намагається заручитися підтримкою якомога більшої кількості виборців. "Ми спостерігаємо за формуванням в Італії нового політичного ландшафту (враховуючи зростання правопопулістського опозиційного руху "5 зірок". - Ред.), і час проведення референдуму свідчить якраз про це", - вважає експертка.
"Ліга Півночі" роками залишалася нечисленним, проте критично важливим членом правоцентристської коаліції на чолі з колишнім прем'єр-міністром Італії Сільвіо Берлусконі. 81-річний Берлусконі, який повернувся до політики після вимушеної відставки в 2011 році, все ще залишається беззаперечним лідером консервативної партії "Вперед, Італіє". Він підтримав рішення про проведення референдумів у Ломбардії та Венето, пообіцявши цим регіонам ширшу автономію в разі перемоги своєї партії на виборах.
У свою чергу, правляча Демократична партія виступає проти голосування. "Проблема в тому, що винесене на референдум питання не дуже чітко сформульоване", - вважає член правління партії Лоренцо Коловіні. Демократи закликають громадян бойкотувати референдум у Венето: для визнання голосування таким, що відбулося, у регіоні потрібна мінімальна явка у 50 відсотків. "Якби організатори референдуму справді ставилися до нього серйозно, то їм треба було би чіткіше сформулювати, що означає надання регіону ширшої автономії. Це схоже на карт-бланш. Насправді це просто пропаганда губернатора Дзая", - переконаний Коловіні.
Головний чинник - економіка
Політолог Крістіна Фузоне згодна з такою думкою лише частково. За італійською конституцією з 2011 року регіони республіки мають право вимагати надання більшої автономії в усіх сферах, починаючи з освіти і закінчуючи розподілом податкових зборів. Однак фінансову самостійність регіонів неочікувано обмежили під час економічної кризи в ЄС. "Причина проблем - у запровадженні заходів жорсткої економії, - пояснює Фузоне. - Відбулася повторна централізація функцій фінансового управління, що призвело до обмеження регіональної автономії. Зараз кожен регіон повинен проводити збалансовану бюджетну політику". Багатші північні регіони Італії незадоволені цими заходами, адже вони обходять бідніші південні регіони за всіма фінансовими показниками.
У свою чергу, професор права та колишній міністр з європейських справ Енцо Моаверо Міланезі вважає, що головною причиною збереження розриву між північчю та півднем Італії є неефективна система державного управління. У Ломбардії та Венето "при владі роками перебуває "Ліга Півночі". Там збудована ефективна система охорони здоров'я та зберігається низький рівень безробіття, тому треба звернути увагу на те, як добре вони керовані та наскільки ефективно можна було би керувати країною в цілому", - відзначає експерт.
Тим часом в італійському суспільстві постійно циркулюють чутки про те, що автономного статусу мають намір добиватися й інші регіони, наприклад, Емілія-Романья на півночі Італії. "Так що складається доволі яскрава мозаїка", - підсумовує Міланезі. Залишається сподіватися, що вона не призведе до таких наслідків, як у Каталонії.
Чи може вірус сепаратизму розхитати ЄС? (20.10.2017)
02:36
Історія руху за незалежність Каталонії
Прагнення багатьох каталонців отримати незалежність має глибоке історичне коріння. Цей регіон пережив за свою історію багато періодів посилення автономії, на зміну яким приходили обмеження свобод та репресії.
Фото: Reuters/A.Gea
Багата стародавня історія
Каталонію досить рано стали заселяти фінікійці, етруски, а згодом і греки. Перші грецькі колонії - це насамперед Росас та Ампуріас (на фото). Грецька назва останнього - Емпоріон. За ними прийшли римляни, що розбудували поселення та інфраструктуру. Каталонія залишалася в складі Римської імперії до завоювання цього регіону вестготами у 507-му році нашої ери.
Фото: Caos30
Графства та королівство
711 року Каталонію завоювали араби. Їхнє просування вглиб Європи зупинили франки у битві при Турі, відомій як битва при Пуатьє, в 732 році. Вже 759 року північні райони Каталонії знову стали християнськими. 1137 року каталонські графства утворили Арагонське королівство. У ХІІІ та в першій половині ХІV століття воно тримало під контролем Західне Середземномор'я та захопило Майорку й Валенсію.
Фото: picture-alliance/Prisma Archiv
Автономія аж до Війни за іспанську спадщину
Ще в ХІІІ столітті з'явилися інституції каталонського самоврядування - так званий Женералітат Каталонії. Навіть після об'єднання Арагонського королівства з Королівством Кастилія 1476 року Арагон міг втримати свої автономні інституції аж до Війни за іспанську спадщину, що тривала з 1701 по 1714 рік. Винятком був тільки час, на який припало Сегадорське повстання 1640-1659 року.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Роковини поразки
Після захоплення Барселони 11 вересня 1714 року королем Філіпом V, який походив з династії Бурбонів, було розпущено всі каталонські інституції та покладено край самоврядуванню регіону. Щороку 11 вересня каталонці згадують втрату своїх прав на автономію. На фото - хода 11 вересня 2015 року в Барселоні.
Фото: Getty Images/AFP/L. Gene
Ідеї федерації під час першої іспанської республіки
Після того як 10 лютого 1873 року король Амадей І відмовився від престолу, було проголошено першу іспанську республіку, котра не проіснувала й року. Прихильники республіки розкололися на тих, хто виступав за централізовану республіку та прибічників федеративного устрою. Серед тих, хто обстоював ідею федерації був і Франсиско Пі-і-Маргаль. Він був також одним з п'яти президентів республіки.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Невдала спроба у ХІХ столітті
Спроба Каталонії створити власне державне утворення в межах іспанської республіки ще більше посилила суперечки між республіканцями. 1874 року влада знову повертається до монархів з династії Бурбонів. Тоді на престол сів король Альфонс ХІІ.
Фото: picture-alliance/Quagga Illustrations
Каталонські республіканці
З 1923 по 1930 роки генерал Мігель Прімо де Рівера створив диктатуру, що опиралася на підтримку короля Альфонса ХІІІ, армію та клерикальні кола. Тоді центром опозиції та спротиву стала Каталонія. Політичний діяч Франсеск Масія (на зображенні) виборював після завершення диктатури права на широку автономію для Каталонії.
Перемога Франко та кінець усім правам і свободам
Під час другої іспанської республіки каталонські депутати розробляли статут автономії для регіону, котрий 1923 року ухвалив парламент Іспанії. Франсеска Масію після виборів до парламенту Каталонії було обрано керівником уряду - Женералітату Каталонії. Але перемога генерала Франко в громадянській війні 1936-1939 поклала край другій іспанській республіці та її здобуткам.
Фото: picture-alliance/AP Photo
Втрата всіх свобод
Режим Франко, що правив з 1939 по 1975 рік, означав для Каталонії демонтаж всіх демократичних свобод. На цей час припали заборона та ліквідація всіх політичних партій, скасування статуту автономії та утиски каталонської мови й культури.
Фото: picture alliance/AP Photo
Відновлення автономії з новим статутом
1977 року на перших вільних виборах, що відбулися після завершення диктатури Франко, було знову тимчасово обрано Женералітат Каталонії. Згідно з демократичною конституцією Іспанії 1978 року, Каталонія отримала 1979 року новий статут автономії.
Жорді Пужоль - багато років незмінний глава уряду Каталонії
Перший після завершення диктатури Франко статут автономії визнавав самостійність Каталонії, а каталонську мову як окрему мову. Порівняно зі статутом 1932 року, було дещо розширено права каталонців в освіті та культурі, але обмежено в таких сферах як юстиція, фінанси та охорона громадського порядку. Жорді Пужоль очолював уряд Каталонії з 1980 по 2013 роки.
Фото: Jose Gayarre
Зростання самосвідомості
Останніми роками прагнення каталонців отримати незалежність знову посилилися. 2006 року Каталонія отримала новий статут автономії, що передбачав розширення повноважень. Утім, після оскарження, котре подала консервативна "Народна партія", Верховний суд Іспанії скасував цей статут.
Фото: Reuters/A.Gea
Перша спроба референдуму
Референдум щодо незалежності Каталонії планувалося провести ще 9 листопада 2014 року. Першим запитанням у бюлетені було: "Чи хочете Ви, щоб Каталонія стала державою?" У разі згоди, слід було відповісти й на друге запитання: "Чи хочете Ви, щоб ця держава отримала незалежність?" Але Конституційний суд Іспанії визнав референдум нелегітимним.
Фото: Reuters/G. Nacarino
Двобій титанів
З січня 2016 року уряд Каталонії очолює Карлес Пучдемон. Від курсу на сепаратизм, котрий провадив його попередник Артур Мас, Пучдемон не відступав. Саме урядом під його керівництвом було призначено референдум про незалежність 1 жовтня 2017 року. Уряд у Мадриді на чолі з Маріано Рахоєм із застосуванням поліції всіляко протистояв проведенню голосування, яке називає неконституційним "інсценуванням".