Будинок з великими скляним фасадом називається Newseum. Це похідне з двох англійських слів: news («новини») та museum («музей»), тобто «музей новин», або «музей преси». Говорить його віце-президент Джо Аршел:

«Ми вважаємо, що вільна преса – це наріжний камінь демократії. Без вільної преси не може існувати демократичне суспільство. Отже, ми вирішили відкрити музей, який би був присвячений лише пресі та її ролі в суспільстві. Ми прагнемо допомогти людям краще зрозуміти, за якими законами працює преса, і чому це важливо».

Музей пропонує відвідувачам усі сучасні види комунікації: фільми, ігри, комп’ютерну анімацію. Але також реальні речі, що були свідками визначних подій. Наприклад, двері з готелю «Уотергейт» у Вашингтоні.

Зламавши ці двері, двоє журналістів газети «Вашингтон пост» розкрили скандал, що призвів до відставки президента США Ричарда Ніксона. Його звинувачували у прослуховування політичних конкурентів.

Це класичний приклад, коли американська преса виконала роль оборонця демократії. Про небезпеки професії журналіста нагадує біла скляна стіна, на який написані прізвища понад 1800 журналістів, що померли при виконанні службових обов’язків.

Один з експонатів – автомобіль Дона Боллеса, репортера американської газети «Аризона репаблік». Він помер 1976 року від закладеної в цей автомобіль бомби. Вважається, що його вбила мафія, про яку він писав.

На прикладі ігор відвідачі музею можуть дізнатися, які права є в журналістів, і які обмеження. Наприклад, у так званому «Центрі етики» змагаються дві групи. Всі по черзі тягнуть запитання на кшталт: «У директора школи тяжка хвороба. Чи має право шкільна газета про це писати?» Якщо відповідь правильна, з’являється віртуальна стаття в газеті. Виграє той, хто першим заповнить всю першу сторінку. За схожим принципом відбувається і так звана «Правова естафета», де треба відповідати на запитання про основні права журналістів.

Відвідувачі в захваті. Вони кажуть, що цей музей поповнив список цікавих місць у Вашингтоні, а також про те, як багато тут інформації.

Подивитися в музеї справді є на що. Тут виставлено найбільший шматок колишнього Берлінського муру, що було вивезено за межі Німеччини. Можна піднятися на оригінальну сторожову вежу часів НДР і згадати про поділ Німеччини на Східну й Західну під звуки пострілів та сирен.

Тут же можна побачити антену зі знищеного терористами Всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку, або дізнатися прізвища фотографів, відзначених найпрестижнішою в журналістиці Пуліцерівською премією.

У вашингтонському музеї представлені не лише американські, а й іноземні мас-медіа. Можна побачити перші шпальти понад 500 газет, або послухати новини міжнародних мовників, у тому числі - «Німецької хвилі».

Але звичайно, найбільше прикладів саме з американських ЗМІ. Чи можна вважати їх зразком демократії й свободи преси? Джо Аршел:

«Думаю що так. Принаймні, для більшої частини світу. Гарантії, записані в першій поправці до конституції, забезпечують належне функціонування системи. Є країни, де існує ще менше обмежень для преси, ніж у США, але в більшості країн світу – зворотна ситуація. Уряди контролюють інформаційні потоки, журналістів арештовують і кидають до в’язниці або вбивають. Наша система може бути прикладом для багатьох країн».

А що конкретно може зробити музей у Вашингтоні, щоб покращити свободу преси у світі?

«Ми прагнемо розказати про ситуацію в різних країнах. В міжнародній галереї висить карта, що пофарбована в різні кольори. Зелений колір означає, що в країні вільна преса, жовтий – що вона частково обмежена, червоний показує відсутність свободи преси. Більша частина карти червона. Коли люди це бачать, вони дивуються, і ми сподіваємося, це дає їм поштовх краще захищати свободу преси у їхніх країнах».

За матеріалами кореспондентів