Велика, по-спартанськи обставлена кімната. В кінці кімнати стоїть важкий дерев'яний стіл, на ньому - два чорні телефонні апарати. Сонячне світло ледь пробивається крізь пожовклі гардини. Поруч зі столом стоїть порожній сейф.

У цьому приміщенні міністр державної безпеки НДР приймав рішення, що впливали на долі мільйонів громадян. Так тривало майже до моменту падіння Берлінського муру 25 років тому. Звідси Еріх Мільке контролював підступне стеження та утиски власного народу, звідси ж він наказував стріляти на ураження на внутрішньонімецькому кордоні. Для багатьох ці накази означали кінець їхнього життя.

Місце злочину стало музеєм

"Усі приміщення, де працював Мільке, збережені в оригінальному стані", - каже Карло Йордан, колишній правозахисник з Берліна часів НДР. У першому корпусі колишнього міністерства державної безпеки НДР, відомого також як "штазі", він якраз проводить екскурсію. Тут сьогодні розміщений музей.

Підлітки віком від 16 до 18 років, здається, очікували чогось більш вражаючого. Дещо байдужно вони переходять із робочого кабінету Еріха Мільке до його кімнати відпочинку. Спальний диван, телевізор, комплект м’яких меблів, поруч - невеличка ванна кімната, оздоблена сіро-синьою керамічною плиткою та ванною.

Ці приміщення, де відпочивала людина, яка довгий час у багатьох викликала острах, видаються неймовірно простими й стерильними. Тим не менш, вони передають дух ненависті, яким пронизане це місце.

Після повалення східнонімецького режимулуналочимало різних ідей стосовно подальшого використання цього об'єкту площею 20 гектарів. Одні пропонували віддати таке зване "заборонене місто" Мільке під фінансове відомство, інші хотіли відкрити тут супермаркет. Але демонстранти, які в січні 1990 року взяли штурмом та зайняли штаб-квартиру "штазі", продовжували наполягати на тому, аби на його місці постав дослідницько-меморіальний комплекс, присвячений політичній системі НДР. Сьогодні цей музей інформує про комплекс будівель тодішнього міністерства державної безпеки, структуру та методи держави, яка стежила за своїми громадянами, а також про крах режиму.

Очі та вуха "штазі" були всюди

Карло Йордан також був присутній під час штурму будівлі. Він намагався сприяти деескалації, каже він, аби озброєні охоронці на вході не почали стріляти в людей. Сьогодні Йордан належить до керівництва громадського об'єднання "Антисталіністський рух" (Astak), який опікується музеєм. "Я вважаю важливим те, що це місце саме себе символізує", - каже він. Йордан не применшує значення підготовленої науковцями для широкого загалу інформації про ідеологію тоталітарної держави, долі окремих жертв режиму та груп опору. "Але де ще, як не тут, відвідувач може сформувати власне уявлення про все, що відбувалось", - каже він.

Група відвідувачів зупинилась біля вітрини з чоловічою краваткою. На перший погляд, нічого особливого. Але в ній захований манюсінький прилад для прослуховування. "Страшно стає від усвідомлення того, що в цій державі ніхто не міг нікому довіряти", - коментує 16-річний Абігайль з мексиканського міста Гвадалахара. Ця частина експозиції вражаюче демонструє той факт, що тим, хто підслуховував, не бракувало ані технічних можливостей, ані фантазії. Фотоапарати, мікрофони та зброя вмонтовувалися всюди - в кошики для покупок, дупла дерев, шпалери.

Оцінку не завершено

У наступному приміщенні Йордан пояснює відвідувачам, що правляча в НДР Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) окрім використання насильницьких владних інструментів, робила особливу ставку на виховання молоді. Партійні функціонери визначали, що було дозволено, а що - підлягало забороні. "Ті, хто носив джинси, мав довге волосся та слухав західну музику, потрапляв у поле зору "штазі", - каже він. Тепер молоді відвідувачі дивляться з шахом та не можуть повірити в те, що чують. "Важливо, що існують такі музеї. І потрібно критичніше аналізувати роботу сьогоднішніх спецслужб, аби історія не повторювалася", - каже після екскурсії 16-річний Улісес.

Аналіз та оцінка часів диктатури НДР триває, і штаб-квартира "штазі" – відіграє важливу роль у цьому процесі. Поруч з музеєм розташоване відомство роботи з документами "штазі" - перша державна структура, яка відкрила досьє, які збиралися працівниками спецслужби, для особистої, юридичної та історичної оцінки. Лише в Берліні зберігаються 50 кілометрів таких справ. До сьогодні сюди щомісяця приходять близько п’яти тисяч запитів від громадян, які хочуть дізнатися, яку інформацію про них збирали таємні агенти. Нерідко стеженням за дорученням "штазі" займались колеги, друзі чи навіть родичі.

Нові плани музею

Надворі на тому місці, де Мільке залишав свій службовий автомобіль, зараз паркуються туристичні автобуси. Щороку музей відвідують близько 100 тисяч людей. У січні, до дня річниці штурму будівель, має відкритися розширена експозиція, що включатиме не лише приміщення, але й територію комплексу. Окрім цього, у фокусі нової виставки стоятимуть події після 1989 року.

Попри всю похмурість, яку й досі випромінює колишній комплекс "штазі", він зберігає великий символізм. Для багатьох, хто особисто мав справу з комуністичною державою під керівництвом СЄПН, особливе значення має вільний доступ до колись повністю закритої території. Місце репресій перетворилося на місце мирної революції.