Диригент Ґуставо Дудамей – одна з найяскравіших зірок на цьогорічному Бетховенському фестивалі. Як і молодіжний оркестр імені Сімона Болівара з Венесуели, яким він нині керує. Музична кар’єра Дудамея схожа на казку. З бідного хлопця, що байдикував на вулиці, за п’ятнадцять років став один з найвідоміших диригентів сучасності. Утім, подібні злети, можливо в трохи меншому масштабі – звична справа для венесуельського молодіжного оркестру.

Хто хоч раз бачив оркестр імені Сімона Болівара на концертній сцені, важко вірить у те, що вдома, у Венесуелі, його музиканти мають справу з подекуди дуже складними соціальними проблемами. Багато з них живуть у бідних кварталах великих міст або в дуже віддалених сільських регіонах, їхні родини практично щодня борються за виживання. Той факт, однак, що вони можуть грати перед публікою, приміром, на цьогорічному Бетховенському фестивалі, пов’язаний з проектом під назвою „Система”, який започаткував відомий венесуельський музикант, диригент і політик Хосе Антоніо Абро. Розповідає виконавчий директор оркестру Ігор Ланс:

„Доктор Хосе Абро, засновник „Системи”, досягнув завдяки своєму баченню, надзвичайній волі й наполегливості, втілення й розвитку цього проекту. При цьому йшлося передусім про те, щоб допомогти дітям та молоді позитивно використовувати їхній вільний час, через музику вдало інтегруватися в суспільство, й зрештою просто стати порядними громадянами. Так з цієї цікавої ідеї поступово розвинулася ціла мережа, яка нині охоплює всю Венесуелу”.

1975 року Абро, тоді статс-міністр культури Венесуели, заснував по всій країні маленькі музичні школи, нуклеуси, в яких діти з бідних родин отримали можливість опанувати той чи інший музичний інструмент. Сьогодні учасниками цього проекту є загалом 240 тисяч молодих музикантів. Вони організовані в 157 молодіжних та 57 дитячих оркестрах, що регулярно гастролюють Венесуелою. Єдиною передумовою вступу в одну з музичних шкіл мережі проекту „Система” є відвідання загальноосвітнього навчального закладу. Далі Ігор Ланс пояснює:

„Важливо зазначити, що такі музичні школи, „нуклеуси”, побудовані у Венесуелі там, де в дітей найменший доступ до навчання, тобто, приміром, у бідних кварталах великих міст. Вони дали можливість багатьом родинам принаймні отримати шанс перетворитися на громадян своєї країни, брати активну участь в житті суспільства. Адже в оркестрі діти навчаються навіть основ демократії, тобто зокрема солідарності, поваги до інших, роботи в колективі”.

Звісно, що не всі діти, які вчилися в музичних школах проекту „Система”, обирають для свого майбутнього музичні професії, веде далі виконавчий директор венесуельського оркестру. Однак практично всі вони наважуються на крок у професійне життя й не грузнуть у злиднях і бідності. Саме тому такий музичний досвід Венесуели поступово переймають і інші латиноамериканські країни. Адже, наголошує Ігор Ланс, із започаткованого Хосе Абро проекту стало зрозуміло, що музика відкриває шлях до кращого життя:

„Контакт з музикою надає своєрідні імпульси й торкається душі в такий спосіб, що всі учасники оркестру, які й досі живуть у часом дуже складних умовах, переростають самих себе й перетворюються на справжні індивідуальності”.

Клаус Ґерке, Леся Юрченко