«Першим звуком, який мені вдалося записати в Чорнобилі, було потріскування високовольтної лінії, – розповідає Пітер К'юсак. – Я був дуже здивований, бо думав, що ця лінія «мертва». Виявилося, що по ній іде струм: тільки не з відімкненої атомної електростанції, а до неї, оскільки на території Чорнобиля працюють ще кілька тисяч людей, і їм потрібна електроенергія».

У наступні дні роботи звукова колекція К’юсака поповнилася іншими артефактами: наприклад, шквалом пташиних голосів, адже заборонена територія навколо Чорнобиля за минулі десятиліття перетворилася на справжній заповідник.

«Звуки небезпечних місць» і «портрети міст»

Десятки годин звукозаписів К’юсак потім обробляє, скорочуючи їх до звукових колажів різної тривалості, від двадцяти секунд до години і більше. Кожен колаж має власну композицію, структуру та драматургію. Але К’юсак наполягає на тому, що його твори – це не шумова музика. Це – звукові репортажі, документального в них більше, ніж художнього. «Адже існує жанр фоторепортажу, – говорить К’юсак про свою роботу. – Фотограф також замислюється про художню якість матеріалу. Проте головне – передати момент, атмосферу».

Пітер К’юсак – ветеран європейського музичного авангарду. До «шумового» руху він приєднався ще в минулому столітті, коли з’явилося поняття «музичного ландшафту» як жанру. «Звукова документалістика» від початку була вельми політизованим напрямом мистецтва. Його прихильники говорили навіть про «звукову екологію». «Ми формуємо звуковий ландшафт нашим ставленням до природи», – говорить К’юсак, який у 2011 році отримав запрошення бути гостем Берлінської програми підтримки діячів мистецтв Німецької служби академічних обмінів (DAAD).

Особливо приваблюють К’юсака місця, де можна побачити боротьбу природи з урбанізацією. Пошук таких місць заводив його і до білоруської Бартоломеївки, і до Сибіру, і до нафтових полів Каспія, і до гідроелектростанцій на річках Тигр та Євфрат, і до інших «гарячих точок» екології планети. Разом із фотографіями, зробленими під час подорожей, К’юсак експонує записи як звукові інсталяції. Крім того, він видає їх на компакт-дисках. Наприклад, звуковий ландшафт Байкала, де К’юсак за допомогою високочутливого мікрофона записував виключно звуки природи (зокрема звук танення криги), він вважає «найбільш ліричною зі своїх робіт».

«Вслухайся!» – закликає Пітер К’юсак своїми роботами. І, вслухаючись, думай про те, що ти можеш змінити. «Бо людина починає чути раніше, ніж бачити, – говорить саунд-журналіст. – Ми чуємо вже у материнському лоні, ми чуємо 24 години на добу, навіть коли спимо. Мені здається, що сьогодні, коли навколо нас так багато візуальної інформації, важливо зберегти чутливість слуху».

Багатомовність Берліна

Портрети міст – це ще один напрям роботи саунд-художника. К’юсак створює своєрідні віртуальні звукові карти. Обравши ту чи іншу точку на цій карті, можна дізнатися, як звучить місто: метро, ринок, парк, шкільний двір. К’юсак уже портретував таким чином Лондон і Токіо. Протягом останнього року він створив звуковий портрет Берліна – «Klang Orte Berlin» («Місця Берліна, що звучать»). «Берлін мене особливо цікавить, оскільки це місто постійно змінюється», – розповідає Пітер К’юсак.

Під час першого знайомства з проектом привертає увагу багатомовність німецької столиці: під тихий шелест фонтану матусі мирно розмовляють англійською, французькою, російською, а їхні діти, що граються тут же, перегукуються німецькою. А ось у записі, зробленому на одному з ринків, де йде жвава торгівля овочами та фруктами, переважає турецька мова.

Повністю проект «Klang Orte Berlin» буде представлений на фестивалі електронних мистецтв Ars Electronica в австрійському Лінці в серпні-вересні 2012 року.