Серед розмаїття міжнародних музичних конкурсів Німеччини є конкурс, що проходить під егідою об'єднання суспільно-правових телеканалів ARD. За назвою, яка поступається за глянцем і звучністю Шопенівському конкурсу чи Конкурсу імені Чайковського, приховується не лише дуже традиційне (минулого року конкурс пройшов ушістдесяте), але й дуже якісне змагання молодих музикантів. Набір інструментів та дисциплін з року в рік змінюється, аби надати можливість показати себе максимально широкому колу музикантів. Сольне фортепіано передостанній раз фігурувало ще 2006 року.

Вже тоді увагу музичних критиків привертав до себе симпатичний, технічний і дуже юний піаніст українського походження Олексій Горлач (Alexej Gorlatch). На той час, попри юний вік, він був уже лауреатом цілої низки міжнародних конкурсів. Восени 2011-го до конкурсу ARD знову включили піаністів (соло), і серед них був тепер й Олексій. Він блискуче виграв змагання, зігравши у фіналі Третій фортепіанний концерт Бетховена. Фінал проходив у мюнхенській філармонії. Там же переможець через деякий час записав і свій сольний альбом, з "коронним" Третім Бетховена і сонатою для фортепіано фа-мінор (опус 2). У першому з номерів Горлача супроводжує оркестр Баварського радіо під керівництвом Себастіана Тевінкеля (Sebastian Tewinkel). Нині альбом з'явився на прилавках німецьких магазинів.

"Не буває неважливих нот"

Коли у морі вже існуючих виконань класичних шедеврів з'являється нова інтерпретація, яка ніби "договорює" все, що ви самі думали, розуміли, колись чули про той чи інший твір, це щоразу вражає, особливо якщо йдеться не про інтерпретацію визнаного метра, а про виконання зовсім юним музикантом.

Олексій Горлач грає Третій концерт Бетховена без пафосу і розмашистості, продумано, але не холодно. Вочевидь, попри типово німецьку повагу до сенсу і місця кожної окремої ноти, його перш за все цікавить загальний смисл музики, над яким він думав не тільки в категоріях підручника з історії музики. "Я сприймаю цю музику не як трагічну, а як дуже інтенсивну, - каже сам музикант. – Особливо в фіналі в ній відчувається позитивна енергія".

Чи не головна відмінна риса гри Олексія Горлача – природність та цілісність його інтерпретації. Як відзначив свого часу великий піаніст Анатолій Угорський, який як голова фортепіанного журі на конкурсі ARD вручав молодому музиканту першу премію, Горлач "не робить нічого особливого, проте у його гри є загальний образ і настрій, і він уміє перетворювати слухача на частину цього єдиного цілого з музикою".

Ще раз про значення мови

Олексій Горлач народився 1988 року в Києві. У віці трьох років разом з батьками переїхав до Німеччини. На фортепіано хлопчик почав грати у сім років. Спочатку брав уроки у російських викладачів, а згодом навчався, зокрема, у Мартіна Хьюза (Martin Hughes) в Берліні та у професора Кеммерлінга в Ганновері (Karl-Heinz Kämmerling). "У моєму нинішньому вчителі я перш за все ціную те, що він уміє показати багато різних поглядів на один й той самий твір, - говорить Горлач про Кеммерлінга. – Адже важливе не "ремесло" гри на роялі як таке. Важлива думка, розуміння музики й уміння виразити це розуміння у звуці".

Не можна не зв'язати "правильне" розуміння Бетховена і з відчуттям німецької мови, яке в Олексія Горлача тонше, тому що раніше за німецьку він вивчив українську і російську мови. "У музиці Бетховена дуже сильно відчуваються ритм і мелодія німецької мови, - зазначає Олексій. - У той час як, скажімо, в музиці Шопена чітко прослуховуються "ч" і "щ", типові для польської мови". Багатомовність, зокрема й музична, у випадку Олексія Горлача, поза сумнівом, стала важливим чинником успіху.

Автори: Анастасія Буцко / Тетяна Бондаренко
Редактор: Захар Бутирський