Безпосереднім реципієнтом міжнародної фінансової допомоги у вигляді грантів, пільгових кредитів та інвестицій Україна стала ще у 1991 році. За останніми даними міністерства фінансів країни, обсяги міжнародної допомоги Україні за роки незалежності становлять 44 мільярди доларів і понад 15,6 мільярда євро. Проте узагальнених даних про те, за якими саме каналами, у які періоди та скільки міжнародної допомоги було перераховано Україні, в жодному українському відомстві не надають. 

З відкритих джерел відомо, що після подій Євромайдану 2014 року ентузіазм міжнародних партнерів щодо майбутнього України зріс, і обсяги щорічної допомоги їй примножились. За даними міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ), якщо до Революції гідності в Україну щороку надходило близько 500 мільйонів доларів допомоги у вигляді грантів, то вже у 2014 та 2015 роках - понад мільярд. А щорічна фінансова допомога від Євросоюзу, який є найбільшим донором для України, лише через Європейський інструмент сусідства зросла з 47 мільйонів євро у 2002 році до 242 мільйонів євро у 2014-му. Як повідомив голова представництва Європейського Союзу в Києві, за останні три роки ЄС надав Україні загалом понад 12 мільярдів євро. 

З Україною, як із Сомалі

Проте, як з'ясувалося, в Україні не знають, що робити з цими грошима. За інформацією народної депутатки, члена комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Оксани Юринець, за 2017 рік Україна використала лише 47 відсотків грошей, виділених Євросоюзом.

Керівниця головного директорату Єврокомісії з питань розширення та сусідства Катерина Матернова, перебуваючи у Києві на початку березня, заявила, що через нездатність вчасно і правильно впроваджувати необхідні проекти, "за останні роки Україна не змогла отримати п'ять мільярдів євро, які їй були готові надати західні донори". "Така проблема характерна для нашого співробітництва з Сомалі та іншими африканськими країнами, але також і для України, Молдови і Грузії", - констатувала Матернова.

Найгучніший скандал, пов'язаний із допомогою від ЄС, спалахнув в Україні наприкінці лютого, коли Брюссель ухвалив рішення закрити проект і повернути невикористані гроші, виділені для модернізації шістьох контрольно-пропускних пунктів на кордоні з Польщею, Угорщиною, Румунією та Словаччиною. Проект, на який ЄС надавав 29,2 мільйона євро, був започаткований у 2014 році, проте на кінець 2017 року на жодному з шести пунктів він не був завершений.

За інформацією інформагенції Reuters, рішення закрити проект ухвалили після того, як стало відомо про низку помилок та перевитрат за участю місцевих українських чиновників та підрядників. Державна фіскальна служба України, яка була бенефеціаром цього проекту, виправдовувалася змінами у складі свого персоналу, а також тяганиною в оформленні контрактів.

У міжнародних грошей немає господаря

Фінансова допомога для цього проекту була надана у вигляді гранту, а отже "розпоряджатися нею було елементарно просто", пояснила в інтерв'ю DW колишня директорка департаменту координації міжнародних програм МЕРТ Олена Трегуб. За її словами, українська сторона мала лише найняти підрядників, "щоб вони проклали кілька метрів асфальту і збудували приміщення КПП". "Було прикро бачити, коли на боці наших сусідів пункт стояв вже збудований, а з нашого - лише лежали балки та цегла, і все це через незрозумілі речі довкола тендерів", - розповіла Трегуб.  

Департамент Олени Трегуб, який проіснував у складі МЕРТ понад два роки, у червні 2017 року був розформований, її саму звільнено з посади у зв'язку зі скороченням. Відтоді, за словами Трегуб, питаннями міжнародної допомоги в Україні "займаються 3-4 людини у складі інвестиційного департаменту міністерства".

Трегуб, яка нині обіймає посаду генерального секретаря незалежного антикорупційного комітету з питань оборони Transparency International Україна, переконана, що низька спроможність України абсорбувати гроші міжнародної допомоги пов'язана передусім з тим, що в країні відсутня "єдина точка входження міжнародних коштів, тобто орган, який займався б тим, що правильно отримував гроші на необхідні для України програми".

Європейські гранти як козир у політичній боротьбі

З нею погоджується і старший аналітик Української ради з міжнародних відносин Володимир Денисюк, за словами якого, наразі навіть важко знайти чітку статистику того, скільки якої допомоги і від кого отримує Україна, бо така інформація не надходить централізовано в один конкретний орган. Він також наголошує, що Україні катастрофічно не вистачає професійних проектних менеджерів, які б "могли складати грамотні проекти під гроші ЄС і вести їх від початку до кінця".

Не виключено, що українські чиновники не надто зацікавлені у врегулюванні питання з міжнародною допомогою тому, що її важко використати в корупційних оборудках. З іншого боку, наближеність до розподілу міжнародних грошей дає певний вплив і владу тим, хто до нього причетний. За словами Трегуб, в українському істеблішменті траплялися випадки, коли певне міністерство розподіляло закордонні гранти у регіони, лояльні до тієї політичної партії, до якої належав міністр. "Якось я побачила, як в одному місті, де за європейські гроші була відремонтована каналізація, на вулицях висіли плакати на кшталт "Жителям міста - від мера", - розповіла Трегуб. Саме тому в українській владі "мало бажаючих створити технократичний орган, куди надходили б всі міжнародні ресурси для ефективного і прозорого розподілу, і який очолила б аполітична людина".

"Плану Маршалла для України" може не бути

Експерти також вважають, що поки ці проблеми у використанні міжнародної допомоги Україні не будуть розв'язані, їй навряд чи вдасться реалізувати ініціативу екс-прем'єра Литви Андріса Кубілюса, відому під назвою "План Маршалла для України", який передбачає щорічне залучення міжнародних інвестицій в українську економіку на суму у п'ять мільярдів євро.

Навіть сам Кубілюс заявляв, що для того, щоб цей план став реальністю, Київ має розробити "чіткий список пріоритетних проектів, підготовлених на високому технічному рівні, за якими пішли б фінансові ресурси". Він також вважає, що Україна має створити спеціальне агентство, яке постійно б займалося підготовкою таких проектів.

Литовський досвід

Досвід країн, які нещодавно стали членами ЄС, доводить, що без такого агентства успішна євроінтеграція неможлива. За словами литовського євродепутата Пятраса Ауштрявічюса, у період, коли Литва готувалася до членства в ЄС, там також часом спалахували скандали через неналежне використання європейських грошей. Але литовці "вчилися на своїх помилках".

"Кожен такий випадок ставав справжнім політичним скандалом. У тих відомствах, які не змогли підготувати проекти на європейські кошти, відбувалися великі зміни, а тих, хто безпосередньо відповідав за ці проекти, ніхто не гладив по голівці", - сказав Ауштрявічюс в інтерв'ю DW. Євродепутат розповів, що при кожному значному міністерстві Литви були відкриті спеціальні агентства, які займалися менеджментом фінансової допомоги ЄС.

"Україна не є кандидатом на членство в ЄС, але їй ніщо не заважає створити таку вертикаль, яка цілеспрямовано займалася б міжнародними грошима, інакше на подальше надання серйозної допомоги, тим більше у формі інвестицій, сподіватися не варто", - прогнозує Олена Трегуб.