Природні резерви цього енергоносія приблизно дорівнюють кількості нафти, що її людство загалом видобуло за 150 років. І сьогодні немає жодних сумнівів, що на наступні півтора століття запасів цього джерела нам не вистачить. Спрага на нафту в світі стрімко зростає. „Але не варто побоюватися, що вже найближчим часом заправки позачиняють раз і назавжди”, - вважає президент Федерального відомства геології та природних ресурсів Бернгард Штрибні:

„Якщо ви їздите на економному автомобілі, то ще років 20-30 його можна буде заправляти. Тобто, дизельне пальне та бензин безперечно продаватимуть. Кому буде по кишені ця розкіш – інше питання. Для багатьох любителів потужних двигунів автозаправні станції напевне „позачиняються” раніше.”

„За всіма прогнозами, упродовж чотирьох десятиліть споживання енергії в світі збільшиться втричі, - каже Бернгард Штрибні. – Шалений попит на мінеральні енергоносії дедалі більше пришвидшуватиме видобуток їх. Не виключено, що наші діти стануть свідками занепаду епохи нафти та газу.” Відстрочити її кінець, на думку експерта, допоможе лише використання додаткових ресурсів:

„Резерви – це та кількість нафти та газу, видобувати яку економічно доцільно, враховуючи актуальні ціни та технології. А ресурси – це важкодоступні поклади, які сьогодні розроблювати поки що невигідно.”

Так, зокрема, науковці вважають, що чималі ресурси „чорного золота” можуть бути заховані під льодовим панциром Арктики. Але сьогодні ціна на нафту не така висока, аби видобуток у екстремальних умовах себе окуповував. Доки ніхто не розглядав і комерційну можливість скористатися запасами, які в буквальному сенсі слова лежать на поверхні. Бернгард Штрибні:

„Це пісок, точніше, піщаник, у порах якого містяться залишки органічних речовин. Породу наче хтось змастив мазутом.”

Канада та Сполучені Штати Америки володіють величезними запасами цього ресурсу. Їх оцінюють у мільярди тонн. „Однак вилучати з таких покладів енергоносії дуже важко й дуже дорого”, - каже німецький експерт:

„Піщинки треба якимось чином звільняти від органічного нальоту. Як відомо, за високих температур мазут стає рідким. Тому один із можливих варіантів – розігрівати породу парою або гарячою водою й потім у великих барабанах промивати через сито.”

Іще одним джерелом рідких вуглеводнів є горючі сланці. Найбільші в світі поклади теж розташовані в США й вони дорівнюють 600 мільярдам барелей нафти. Але видобувати її ще складніше. Обсяг гірських робіт величезний, а на поверхні залишаються купи ні для чого більше непридатних відходів: з однієї тонни – 770 кілограмів порожньої породи. До того ж, при обробці сланців у довкілля потрапляють ртуть, свинець та кадмій, а ґрунтові води забруднюються нерозчинними солями. „Важливим параметром є й загальний енергетичний баланс видобутку”, - зазначає Бернгард Штрибні:

„Він, певна річ, гірший, аніж для звичайних нафти та газу. Процес відкачування не потребує значних енерговитрат. Але з огляду на те, що обсяг твердих ресурсів вимірюється мільярдами тонн, у майбутньому людство безперечно дістанеться й до них.”

Те саме стосується й „блакитного” палива. Його резервів має вистачити на 60 років. Ресурсів – теоретично – на значно довший термін:

„Як і у випадкові з нафтовим піском та сланцями, існує можливість видобувати газ із каміння. Не плутати - йдеться не про синтетичний газ, що його виробляють, спалюючи вугілля. Усередині кам’яних порід – і в цьому полягає вся проблема – відсутній тиск. Як його створити, поки що невідомо. Деякі науковці переконані, що порятунку від енергетичної кризи слід шукати не в земних надрах, а на дні Світового океану, де за низьких температур утворюються газові гідрати.”

У білих твердих сполуках води й метану, які ще називають „гарячою” або „сухою” кригою, начебто повинно міститися більше енергії, аніж в усіх розвіданих на сьогодні покладах нафти, вугілля та газу разом. За іншою версією, кристалогідратів як енергоносіїв людству вистачить усього на кілька десятиліть. До речі, найбільші на Землі запаси твердого метану містяться на дні Чорного моря. Якби науковці знайшли метод, як підіймати підводну кригу на поверхню, аби вона не танула, так би мовити, ще в дорозі, то проблем із енергозабезпеченням було б набагато менше вже тепер. Але, як каже президент Федерального відомства геології та природних ресурсів Бернгард Штрибні:

„Якщо ціни й надалі зростатимуть, у людському мозку неодмінно спрацює дзвоник: „Стоп! На цьому можна заробити гроші!..”

За матеріалами німецької преси