"Біля Станиці Луганської на розтяжці підірвався пастух", "Працівники ферми на Донеччині підірвались на міні", "На міні підірвались цивільні - батько й син" - от уже кілька місяців пройшло відтоді, як війна на сході України вийшла з активної фази, але майже щодня в ЗМІ з’являються повідомлення про те, що військові та цивільні й надалі страждають від наслідків збройного протистояння - залишених розтяжок, снарядів та мін, що не розірвались.

За даними головного управління міністерства внутрішніх справ України (ГУМВС), від початку року в Донецькій області внаслідок підриву на мінах і розтяжках загинуло 22 мирних жителя, серед яких чотири дитини й семеро жінок; 67 осіб, у тому числі й п'ятеро дітей, дістали поранення. Також з Луганської області надходять повідомлення про загиблих і поранених внаслідок підриву на мінах.

Інформації про мінні поля бракує

Розмінування на звільнених територіях Донецької та Луганської областей займається спеціальний підрозділ Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). У розмові з DW керівник цього підрозділу Олег Бондар повідомив, що від початку військової агресії вже розміновано близько дев'яти з половиною тисяч гектарів звільнених територій та знешкоджено понад 45 тисяч боєприпасів.

Роботи з розмінування ускладнюються тим, що на сьогоднішній день увесь масштаб замінованих території не відомий. Так само бракує інформації про конкретні місця й кількість залишених мін та вибухових речовин, що можуть нести загрозу життю. За словами Бондара, найнебезпечнішими ділянками є території поблизу лінії розмежування.

60-кілометрову ділянку траси Донецьк-Волноваха люди називають "Дорогою життя". Саме там мешканці Донецької області стоять у кілометрових чергах, щоб перетнути блок-пости та в’їхати або виїхати з окупованих територій. У цій "сірій зоні" трапляється найбільша кількість підривів цивільних на розтяжках або мінах.

"Найчастіше та найбільше бойовики мінують підступи до територій, які контролюються Україною. Результат - страждають невинні люди. Особливо це стосується місцевих, котрі пересуваються ґрунтовою дорогою чи виходять у поле. Щоправда, українські військові встановлюють попереджувальні таблички вздовж смертоносної ділянки, однак люди нехтують пересторогою", - повідомили у прес-службі ГУМВС Донеччини. Але робота українських саперів тут ускладнена через постійну загрозу обстрілів.

Непрозорою ситуація є на тих територіях Донбасу, які не контролюються українським урядом. Як пояснив Олег Бондар, сепаратисти часто відмовляють українським саперам у доступі на окуповані території і стверджують, що проводять розмінування власними силами.

Потрібні роки, а то й десятиліття

Допомогу з розмінування Україні надають і міжнародні структури, серед яких - Організація з безпеки й співпраці в Європі (ОБСЄ), Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування, ЮНІСЕФ. В рамках проекту ОБСЄ днями в Україні запустили електронну систему ІМСМА, яка дозволяє складати карти потенційно небезпечних ділянок та містить базу даних про розміновані об’єкти. Окрім надання технічної підтримки та навчання українських саперів, також проводяться інформаційні кампанії у навчальних закладах та для цивільного населення зі звільнених територій.

Як свідчить досвід інших країн, які пройшли через збройні конфлікти і війни, на швидке розмінування сподіватись не доводиться. "Гуманітарне розмінування - це дуже ретельний, складний та тривалий процес, - пояснив заступник Координатора проектів ОБСЄ в Україні Джеффрі Ерліх. - З досвіду інших конфліктів зрозуміло, що на таке розмінування потрібні роки, а то й десятиліття. Наприклад, у Хорватії й через 20 років після війни розмінування досі триває".