На початку вересня 2019 року особа на ім'я Юрій Гаравський звернулась до російської редакції Deutsche Welle. 41-річний чоловік живе в статусі шукача притулку в одному з німецькомовних регіонів в Альпах. Країну Юрій попросив нас не називати. Він боїться, що його знайдуть колишні товариші зі структур служби безпеки в Мінську. Адже історія, яку хоче повідати цей свідок, має вибуховий потенціал.

Під час проходження військової служби Гаравський служив у мінському військовому підрозділі, з лав якого міністерство внутрішніх справ Білорусі в 1999 році рекрутувало до загону швидкого реагування СОБР. Гаравський увійшов до нього від самого початку. Його тренували для боротьби з організованою злочинністю. У розмові з DW він описав, як тоді ще підполковник і засновник СОБРу Дмитро Павличенко відібрав його до групи обраних солдатів. Операція за їхньої участі увечері 7 травня 1999 року завершилася злочином.

Команда кілерів викрадає колишнього міністра внутрішніх справ

У самому центрі Мінська група СОБР викрала колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка і відвезла його до військового полігону. Там Павличенко, керівник групи кілерів, застрелив його - так стверджує Юрій Гаравський. Тіло згодом нібито відвезли до крематорію на Північному цвинтарі Мінська. Захаренко відвернувся від Лукашенка і разом з іншими критично налаштованими щодо уряду силами домагався усунення президента від влади. Перед тим Лукашенко за допомогою двох референдумів розширив свої владні повноваження. Відтоді він вже понад 25 років необмежено керує країною через парламент. Білорусь вважають останньою диктатурою Європи.

16 вересні 1999 року стався другий випадок: загін СОБР - знову в цивільному - викрадає Віктора Гончара, колишнього керівника Центральної виборчої комісії, та Анатолія Красовського, підприємця, який підтримував опозицію. Їхню подальшу долю тепер можуть допомогти з'ясувати свідчення Гаравського. За його словами, обох відвезли до військової бази в Бегомлі, а там стратили у лісі і закопали у могилах, які вже були викопані раніше.

Накази про вбивства віддавалися лише усно

Під час актів убивства групою керував офіцер Павличенко, каже Гаравський: " Усі накази віддавалися в усній формі. Жодних письмових підтверджень, відеозаписів, протоколів нема, нічого такого". Гаравський подав DW копії документів, які мають підтвердити його особу. Група розслідувачів DW перевірила його дані у трьох країнах і зрештою вирішила оприлюднити його свідчення.

І все ж, питання про мотиви свідка і співучасника залишаються без відповіді. Чому Юрій Гаравський звертається з цим до громадськості саме зараз? Чим саме він займався у період між завершенням активної служби та його втечею у ту центрально-європейську країну, в якій він попросив про притулок? Поза сумнівом те, що Гаравський знає багато подробиць злочинів.

Спеціальний слідчий підозрює замовників серед держкерівництва

Принаймні суть його розповідей вписується в картину зникнення опозиційних політиків у Мінську, яку особливий слідчий Ради Європи Хрістос Пургурідес змальовував ще в 2004 році. Пургурідес був депутатом ПАРЄ від кіпрських консерваторів. Адвокат за освітою називає групу у складі спецзагону СОБР не інакше, як "ескадроном смерті на чолі з Павличенко" і вбачає "змову" у зникненні політиків. В інтерв’ю DW Пургурідес іде ще далі: "Те, що ці викрадення і вбивства сталися без відома, м’яко кажучи, дуже важливих високопосадовців, виключено. І коли я кажу "високопосадовці", то маю на увазі президента Білорусі".

Уже тоді міжнародні спостерігачі та правозахисні організації припускали, що за зникненням опозиціонерів стоїть білоруський президент Олександр Лукашенко. Щодо ланцюга наказів Гаравський не може нічого сказати. Водночас DW він розповів, що тоді виходив з того, що Лукашенко відігравав певну роль у державних вбивствах: "Мені здається, що він знав". 

Рідні жертви скептичні щодо каяття злочинця

Почуття провини і моменти каяття він відчув лише згодом, каже Гаравський: "Десь усередині питання, може, й виникали, але коли молодій людині віддають наказ, то тут ти або в системі, або поза системою. Тобто я усвідомлював, що треба йти до кінця". Гаравський через DW звертається зі словами вибачення до рідних жертв, які сьогодні здебільшого живуть у вигнанні в США, Нідерландах та Німеччині: "Я висловлюю щирі співчуття. Оскільки я учасник їхнього вбивства, прошу у них пробачення. Можу показати місця поховань на карті. А далі вже все залежить від них і від нашої білоруської правоохоронної системи".

Старша донька колишнього міністра внутрішніх справ Білорусі Олена Захаренко живе у екзилі в німецькому Мюнстері. Від Deutsche Welle вона дізналася про появу свідка та подробиці смерті її батька. Вона скептично ставиться до Гаравського: "Не може бути, що у нього раптом прокинулося сумління. Сумління в людини або є, або його немає й ніколи не буде". Утім, і Олена Захаренко знає: "Йдеться не про нього, а про цілу систему, яка стоїть за ним". 

Імпульс для розслідування ймовірних убивств в ім'я держави

Політикиня від Зелених Марґарете Баузе (Margarete Bause), членкиня комітету з прав людини німецького Бундестагу в коментарі DW: "Не можна забувати, що тяжкі обвинувачення, згідно з якими президент Лукашенко особисто був замішаний у ці злочини, не з’ясовані донині. Федеральному уряду та ЄС не можна припиняти вимагати розслідування. Вони повинні зробити все, що у їхніх силах, аби винних притягли до відповідальності". Поява свідка могла б надати нового імпульсу спробам вичерпно розслідувати ймовірні державні вбивства 20 років тому.

Документальний фільм "Убивства критиків Лукашенка в Білорусі: сповідь співучасника", що базується на його розповіді, дивіться тут: