"Дуже доброю новиною" назвав міністр енергетики України Олексій Оржель підписаний Україною і Росією 20 грудня в Мінську протокол домовленостей про продовження транзиту газу через територію України і врегулювання взаємних вимог. Однак енергоексперти, з якими спілкувалася DW, розійшлися в оцінках цієї події. Одні називають її перемогою, інші політичною поступкою апетитам російського газового монополіста.

Про що домовилися в Мінську

Підписаний в Мінську протокол про продовження транзиту російського газу через Україну передбачає укладення контракту на п'ять років з можливістю пролонгації на десять років, повідомив Олексій Оржель. Але тільки в перший рік гарантовані мінімальні обсяги транзиту встановлені на рівні 65 мільярдів кубометрів газу, а в наступні чотири роки лише по 40 мільярдів кубометрів. Своєрідною компенсацію за зменшення транзиту може стати перегляд тарифу на транспортування російського газу. "Відповідне збільшення тарифу, виходячи з обсягів і керуючись європейською методологією визначення тарифу, - кінцево вже визначить регулятор. Він порахує, візьме вхідні дані, але є чітке визнання сторін: тариф певним чином має бути збільшено", - сказав Оржель.

Комерційні угоди між українським транзитером і російським постачальником мають бути укладені ще до початку 2020 року, зазначив міністр. Тоді ж очікується і виплата російською стороною майже трьох мільярдів доларів за рішенням Стокгольмського арбітражу за позовом "Нафтогазу України" до російського "Газпрому". Одночасно, сторони мають домовитися про відмову від цілої низки інших позовів, що їх "Нафтогаз України" подав до Стокгольмського арбітражу.

Відвернення газової війни

"Такі домовленості відвертають нову газову війну і їх можна лише привітати", - сказав в інтерв'ю DW голова київського Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко. На його думку, транспортування щороку 40 мільярдів кубометрів є для української газотранспортної системи (ГТС) технологічним порогом. "Якщо буде менше, ми не зможемо технологічно її експлуатувати", - нагадав Дяченко. Але він очікує, що насправді транзит може бути значно більший, оскільки США заблокували будівництво обхідного російського газогону "Північний потік-2" до Німеччини і Росія буде змушена прокачувати газ через українську територію. 

"У Росії нікуди не ділося бажання обнулити український транзитний статус. Але на найближчі п'ять років цього домогтися не вдалося і це можна вважати перемогою", - переконаний експерт. Він додав, що ця перемога стала можливою завдяки послідовній позиції Єврокомісії і таких держав Євросоюзу, як Німеччина, які на відміну від попередніх російсько-українських газових війн цього разу стали на сторону України. Своєю чергою, більша прозорість української ГТС не дозволила Москві виправдати свою непоступливість і звинувачувати Київ у крадіжках газу чи інших порушеннях, сказав Дяченко.

Невигідний обмін і втручання політики

Набагато більш скептично оцінює підписаний в Мінську протокол президент київського Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. Він вважає головною вадою цього документу той факт, що Москві вдалося забезпечити "політичний каркас" газовим стосункам між комерційними компаніями двох держав. "Саме ці переговори на урядовому рівні в Берліні і в Мінську… стали тим політичним втручанням в успішний переговорний процес бізнес-структур, де Україна мала більш міцні позиції, ніж "Газпром", спричинилися до того, що ми отримали менше, ніж могли отримати", - сказав Гончар.

За його оцінками, транспортування 40 мільярдів кубометрів на рік російського газу до ЄС може виявитися неприбутковим для української ГТС. При гарантії прокачування цього мінімального обсягу і наміри продовжити транзит ще на 10 років наразі виглядають примарними, а відмова від одного з позовів  "Нафтогазу України" до "Газпрому" на більш як 12 мільярдів доларів невигідна Україні, бо цей позов мав добрі перспективи бути задоволеним Стокгольмським арбітражем. "Те, що ми отримаємо навзаєм, не виглядає еквівалентною компенсацією. Росія явно планує за майбутні п'ять років домогтися добудови "Північного потоку-2" і другої нитки "Турецького потоку" із тим, аби відмовитися від транзиту через Україну взагалі", - вважає Михайло Гончар.