Коли молоді мігранти, які нещодавно прибули до Швеції, уперше зустрілися зі своєю новою сусідкою Крістін Оман (на фото вгорі), вона першою пішла на контакт. "Вони самотньо стояли осторонь, тож я підійшла їх привітати і подарувала їм квіти, - посміхається 74-річна жінка, пригадуючи, як зустріла групу із 70 осіб, які мали поселитися у щойно відремонтованій будівлі, в якій уже жила Крістін. - Вони трохи знітилися, але всі виглядали дуже дружньо".

Шведський проєкт інтеграції іноземців

Проєкт SällBo у шведському місті Гельсінгборг був розроблений для того, аби врятувати від самотності літніх людей і водночас пришвидшити процес інтеграції іноземців. Для цього мігрантів розселили в одному будинку з літніми людьми. У будівлі - 31 квартира для шведських пенсіонерів і 20 - для іноземної молоді віком від 18 до 25 років. Причому половина квартир призначена для мігрантів, які приїхали до Швеції дітьми й без супроводу родичів.

Назва проєкту SällBo складається зі слів "sällskap", що означає "компанія" або "єдність", та "bo", яке значить "жити". Нові сусіди зобов'язалися спілкуватися одне з одним не менше двох годин на тиждень, а допомагає їм у цьому спеціальний "соціальний координатор".

"Цей проєкт унікальний не лише для Швеції, - говорить Драгана Чурович, фахівчиня з інтеграції у муніципальній житловій кампанії Helsingborgshem. - Подібний спосіб розселення ще не практикувався у жодній країні світу".

У будівлі, яка займає цілий квартал в одному з районів Гельсінгборга, у 1960-х роках розміщувався будинок для літніх людей. А після початку так званої кризи біженців у Європі у 2015 році його переобладнали під найбільший у Швеції житловий комплекс для підлітків-мігрантів, які прибули до Швеції без супроводу дорослих.

Два роки потому Чурович та її колеги вирішили започаткувати в будинку проєкт з інтеграції іноземців. Спочатку вони хотіли переобладнати два верхні поверхи знову на житло для літніх осіб, а нижній поверх залишити мігрантам. Однак урешті-решт вирішили, що краще буде об'єднати обидві групи.

Міст між культурами й поколіннями

Чурович вважає, що літні люди часто почуваються самотніми, навіть якщо вони регулярно зустрічаються з іншими пенсіонерами. "Вони нерідко почуваються виключеними з суспільства, тому що значна частина інформації надходить до них від людей їхнього віку або зі ЗМІ", - каже представниця житлової компанії.

Що ж стосується іммігрантів, то вони в Швеції часто оселяються в районах, до 80 відсотків жителів яких уже складають мігранти першого і другого поколінь. Ті ж, хто приїхав до країни дитиною без родичів, часто взагалі не мають жодного контакту з дорослими шведами - за винятком працівників соціальних служб. "Враховуючи ще й культурні відмінності від місцевого населення, це означає, що соціальне життя таких дітей повністю обмежується контактами з дітьми й підлітками, які перебувають у подібній життєвій ситуації", - пояснює Чурович.

Вона розраховує на те, що, живучи і працюючи поряд із літніми шведами, молоді мігранти почнуть краще розуміти шведське суспільство і набудуть практичних навичок, які інші шведські діти зазвичай отримують від своїх батьків. Молоді біженці стикаються у Швеції з багатьма упередженнями, тому Чурович сподівається, що проєкт допоможе їм зрозуміти, що не всі у країні ставляться до них з підозрою.

Пенсіонери прагнуть спілкування

Крістін Оман, яка раніше працювала у місцевому антикризовому центрі, говорить, що її заінтригувала ідея проєкту SällBo. Пенсіонерці вже давно подобалося спілкуватися із 20-річними друзями її дочки та її чоловіком-музикантом. "Упродовж останніх років кожне Різдво я проводила зі своєю дочкою в Гетеборзі. Їм подобаються нестандартні люди. Ніхто не сидів, втупившись у планшети або телефони, - усі спілкувалися".

Та все ж таки дочка живе у 200 кілометрах від Крістін, а син - ще удвічі далі, у Карлстаді. Тому за сім років після виходу на пенсію жінка відчула себе самотньою у своїй квартирі в центрі міста.

У житловому проєкті SällBo квартири маленькі, однак у будинку багато спільного простору. На кожному поверсі є дві вітальні, переобладнані під художню майстерню, кімнату для занять йогою, бібліотеку, кімнату для настільних та комп'ютерних ігор, тренажерний зал. А кухні тематично декоровані як приміщення для маринування, випічки або вирощування зелені. Автори проєкту сподіваються, що це стимулюватиме мешканців більше пересуватися від поверхами.

Калле та Анкі Андерсон, яким 85 і 70 років, переїхали сюди із сусіднього будинку, який розташований за 300 метрів звідси. Вони вже зустрічалися з молоддю, яка жила тут раніше, поки будинок ще був призначений лише для біженців. "Тут жили 89 дітей-мігрантів, і у нас не було з ними жодних проблем, - пригадує Анкі. - Вони нічого не руйнували, завжди віталися і були дружніми".

Як і Оман, подружжя Андерсон, перш за все, привабила перспектива пожити поруч із молоддю. "Ми думаємо, що будемо багато з ними говорити. Нам не хочеться жити лише зі старими, - говорить Анкі. - Думаю, ми запарюватимемо каву, сидітимемо і потрохи спілкуватимемося. Подивимося".

Боротьба з самотністю

Драгану Чурович здивувало, що її проєкт зацікавив не лише літніх, а й молодих шведів. З того часу як у Розанни Сімсон півтора роки тому народився син, вона з чоловіком та сином жила зі свекрухою, однак підшуковувала нове місце для окремого життя. "Ми зітхнули з полегшенням, коли побачили цей будинок. Ми боялися, що після життя у великій родині нам буде самотньо в окремій квартирі, - пояснює вона. - Я обожнюю проводити час із літніми людьми. Зазвичай вони дуже говіркі і постійно розповідають, як вони жили, коли були молодими. По-моєму, це дуже мило".

Поки проєкт SällBo розрахований на два роки, після чого муніципальна компанія вирішить, продовжувати його чи знову переобладнати будівлю на дім для літніх людей. Як би там не було, Оман переконана, що подібні проєкти створюватимуться і в інших шведських містах. "Сьогодні у Швеції дуже багато людей, яким немає з ким спілкуватися, - говорить вона. - Ми мимоволі самотньо сидимо дома. Думаю, таких проєктів буде все більше і більше".