DW записала інтерв'ю з колишньою "заручницею Кремля", а нині арештованою депутаткою Верховної Ради Надією Савченко, яка перебуває в СІЗО Служби безпеки України (СБУ). Їй інкримінують підготовку насильницького повалення конституційного ладу та захоплення державної влади, а також підготовку теракту у Верховній Раді. У четвер, 9 серпня, Апеляційний суд Києва залишив Савченко під вартою до 10 вересня. Доступу до неї в СІЗО ЗМІ не мають. Тож DW передала свої запитання через її адвоката. Надія Савченко письмово дала відповіді на всі поставлені запитання, її стилістика та орфографія повністю збережена.

DW: Пані Савченко, в Україні вас сприймали як героїню, а тепер обвинувачують у підготовці теракту. Наскільки складно вам було прийняти ці зміни по відношенню до вас?

Надія Савченко: Якщо ви подивитесь мою першу прес-конференцію після повернення з Росії в Україну, то побачите, що я сказала: "Не  треба дарувати мені квіти, бо сьогодні ви даруєте мені квіти, а завтра будете кидати каміння". Як бачите, я добре знала наперед, що буде. Тому для мене жодних несподіванок не трапилось. Я знаю менталітет свого українського народу і підлість української влади, і не тішила себе ілюзіями про своє майбутнє. Я розуміла, що якщо залишусь собою, не продамся і не стану такою корумпованою, як українські політики, то система мене або уб'є або посадить у в'язницю. Найгіршого поки що не трапилось… Хоча мене двічі попереджали, що є наказ із "Банкової" про ліквідацію мене фізично.

Вас здивує, але коли я вперше прийшла з депутатською перевіркою умов утримання в'язнів в СІЗО СБУ, де зараз ув'язнили мене, то перше, що спитала у начальника СІЗО СБУ, це: "Покажіть мені камеру, в яку ви мене садить будете". Тоді ми посміялися, начальник сказав: "Та що Ви, Надія Вікторівна! Такого ніколи не буде!".

Проте я добре знала, що буде… Я знаю, хто, кому в українській політиці служить, і хто, на чому гроші краде. А ще я не мовчу і з цим не мирюся. Тому і стала для влади дуже небезпечною. Українській владі герої потрібні мертвими, забутими або знеславленими. Живі і сильні справжні герої небезпечні для влади, бо повстають проти її злочинів, беззаконня і корупції. Це ви можете спостерігати не тільки по відношенню до мене, а також до тих добробатів і народних героїв, що пішли добровольцями в 2014 з Майдану захищати Україну від ворога, російської армії. Ситуація з тими волонтерами, які віддавали на фронт останнє, а потім почали відстоювати свої права вже проти влади Порошенка, як колись проти влади Януковича, і стали вже незручними для цієї влади. Зараз більшість добровольців сидять в українських в'язницях, а волонтерів і громадських активістів просто залякують і вбивають.

У влади одна відповідь - "рука Кремля", але мене зараз судить вже український суд, а не російський, і ми тут в Україні добре знаємо правду про брехливу українську владу.

Нас, українців, вже давно це не дивує. Це дивує хіба що вас, європейців. Це вам незрозуміло, як вчорашні герої можуть бути різко названі ворогами народу? Як політична пропаганда може так безжально використовувати життя і долі людей, як в Росії, такі і в Україні, щоб тільки верхівка втрималася при владі? Як таке може бути в країні, яка заявляє про демократичні цінності?!

А все тому, що немає в Україні демократії! Є клептократія! І мені соромно перед вами, європейці, що наша українська влада вам так бреше!

Щодо моїх відчуттів, то я цілком прохолодно ставлюся до тієї події, що Петро Порошенко вручив мені звання і орден героя України. Не влада мене героєм назвала і не влада мене героєм зробила. Влада просто мусила визнати те, що такий вибір зробила велика частина українського народу. А ще влада на цьому спекулювала, як зараз спекулює на Сенцові та інших українських політв'язнях в РФ. А коли люди повертаються на волю, як Олександр Костенко, що недавно вийшов із колонії РФ і повернувся в Україну, то на другий день вони не такі вже й герої, і їх поливають брудом. Боюся, що такий же "теплий прийом" чекає і на Сенцова, якщо він не побоїться говорити правду і не стане догоджати владі, як це робить Афанасєв, теж колишній політв'язень.

А щодо українського народу, то тут перевірку на легковірність і стійкість власних переконань кожен пройшов по-своєму. Для когось я героєм була і залишилась. Хтось легко піддався пропаганді тоді, коли влада з мене Символа робила, легко повірив і зараз, коли мене поливають брудом. Але це проблема не моя. Це проблема тих, хто легко зачаровується, а потім розчаровується.

Я ж добре знаю ціну людській натурі, силі і слабкості людини, тому мені вже давно не боляче від людської зради. Я вірю у людей більше, ніж вони в мене, і нехай так буде.

Які у вас умови утримання у СІЗО, в якій камері вас утримують? У вас вже є досвід: умови утримання в Росії та в Україні. Порівняйте їх, будь ласка. Як до вас ставляться інші затримані та працівники СІЗО? Як проходить ваш день? Чи є у вас доступ до телевізора, інтернету, книг? Звідки ви дізнаєтесь інформацію?  Чи отримуєте ви листи від ваших прихильників? Що вам пишуть?

Умови утримання у в'язницях пострадянської системи ув'язнення особливо ніде нічим не відрізняються. Це далеко не західна і не європейська пенітенціарна система, ні по умовах, ні по режиму, ні по порядках.

Говорити тут особливо немає про що. Ні в Росії, ні в Україні мене не тримали в золотих клітках. Це звичайна клітка. Ні особливого ремонту, ні особливих умов. Я там і тут в одиночній камері, не найгіршій, пофарбованій, так і то вже добре, не великій, під постійним наглядом відеокамер з відеозаписом, з гратами на вікнах.

З іншими ув'язненими я пересікаюсь рідко. Але ставлення до тебе залежить від того, яка ти людина і як ти ставишся до себе і до інших. В Росії інші ув'язнені мене підтримували через мою стійкість і впертість. В Україні всі мені при зустрічі дякують за так званий "закон Савченко" (поправки до Кримінального кодексу України, відповідно до яких один день попереднього ув'язнення зараховується за два дні позбавлення волі при обчисленні судом покарання - Ред.).

Охоронці і конвоїри ставляться так, як і ти себе поводиш по відношенню до них. Навіть в Росії я вибудувала з надзирателями людські нормальні стосунки за рідким виключенням. В Україні спочатку всі були спантеличені тим, що сталося, і не знали, як реагувати на те, що їм тепер мене у в'язниці тримати після того, що я в Росії пройшла. Але потім швидко звикли. Робота є робота, а люди всеїдні…

Тому і тут спілкування нормальне, але клітку ні там, ні тут ніхто не відкриє і на волю не випустить… От судіть самі, чи є різниця між тюрмою і в'язницею?

У камері і в Росії, і в Україні є телевізор, у в'язницях  є бібліотеки. Ні там, ні тут немає інтернету, це вже вам не Європа, інтернет в пенітенціарних системах пострадянських країн заборонений.

І там, і тут мені пишуть люди, часто ті самі, що і писали. Пишуть слова підтримки і віру в мою волю та перемогу України. Пишуть люди з різних країн світу, і з Росії теж. Багато кому не зрозуміло, що зараз відбувається в Україні, доводиться пояснювати. Іноді і в Росії і зараз люди пишуть гнівні листи і прокльони. І таким людям я теж відписую і пояснюю, що правда не завжди біла чи чорна, вона не однобока. День і ніч у в'язниці один нескінченний плин часу. Але я не боюся самотності і умію урізноманітнити свій час, читаю, малюю, роблю орігамі, плету макраме, пишу, дивлюся телевізор, аналізую інформацію, займаюсь спортом.

Чи є у вас можливість ознайомлення з ходом розслідування, і що ви можете сказати по суті обвинувачення?

Слідство тільки закінчилося і початок ознайомлення з матеріалами справи тільки настає з 13 серпня 2018 року. Все слідство побудоване на незаконних слідчих діях, що СБУ без рішення суду проводило по відношенню до народного депутата, що є порушенням закону і Конституції України. Українська влада часто використовує такі прийоми останнім часом і не тільки по відношенню до мене, а і до інших народних депутатів. Своє прожите життя я добре знаю і за всі свої слова і вчинки несу відповідальність. Тому і повністю готова до захисту і до правди. От питання тільки, чи готова до правди українська влада?

Чи визнаєте ви, що на записах, які продемонстрували в ГПУ та СБУ, дійсно ваш голос? Чому  ви називаєте заведену на вас кримінальну справу політичною розправою?

Моя справа є політичною з декількох моментів. Для початку мною два роки користувалися політика і українські політики, доки мене тримали в'язнем Кремля. Потім заявлені мною свіжі і правильні ідеї зміни політичної системи в Україні, право людей на пряме народовладдя, референдуми, відкликання, а не тільки обрання президента, депутатів, голів судів, прокуратур, поліцій, право народу на повстання, якщо влада порушує Конституцію України, право людей на перерозподіл благ, всі ці мої ідеї стали дуже небезпечними для українських клептократичних політиків. Але всі ці ідеї, реалізовані в демократичних країнах, Швейцарії, США. В Україні за ці ідеї виходять Майдани. Просто політики, дорвавшись до влади на крові Майданів, дуже швидко хочуть забути всі ці свіжі і правильні ідеї. І їм не треба, щоб хтось живий про них нагадував. Саме тому Небесна сотня була убита.

Потім моя справа стала політичною розправою після прийнятого рішення на Банковій про мою фізичну ліквідацію, для чого до мене для стеження були приставлені певні агенти СБУ. Зрозумівши, що ліквідація - це занадто, оскільки мені стало про неї відомо, влада зупинилася на дискредитації. Для цього використовувалися прийоми провокації на злочин і військові спецоперації, які фіксувалися як правопорушення.

Докази всього цього можна буде простежити в судах о суті справи. Голос у розмовах, зафіксованих під час незаконних слідчих дій, що в самопіарі демонстрував генеральний прокурор Луценко, мій. Але коли ви почуєте не уривки, а всі розмови повністю, то правда вам стане зрозумілою.

Звинувачення в тероризмі і підготовці терактів було спеціально вибрано владою, щоб відлякати західних політиків, політиків Західного світу, для якого тероризм є страшнішою реальністю даного часу.

Насправді ж, крім слів, у них немає за що більше зачепитися. А за слова, думки і мрії людей не судять. У нас гласність. Про теракт не йшлося. Розмови були такі ж, як і під час Майдану в 2014 році, про народне повстання проти злочинної влади.

Якщо ця влада сама себе за злочини на Майдані не судить, то яке має право судити інших людей за те, що зробили вони самі? Всю повноту українського сюрреалізму на п'ятому році війни можна буде побачити в замовних політичних судах, справи по мені.

Також доказом заполітизованості процесу є поведінка і робота суддів. Дуже багато процесуальних порушень суддями, судових злочинів фабрикування справи, нехтування законів, прикритих владою, можна вже спостерігати в судовому процесі мого затримання і утримання і ще до не розпочатих судів по суті справи.

Чи пропонували вам підписати угоду зі слідством? 

Угоду із визнання вини слідчий мені пропонував підписати. Я відмовилася від такої примітивної пропозиції. Ці суди потрібні не мені. Вони потрібні самій судовій системі, щоб виявити і визнати недореформованість всіх правоохоронних органів і судів в Україні. От нехай над цим і працюють політики. А я буду лакмусом проявляти правду про реальний стан речей в Україні нашим західним партнерам. Якщо, звичайно, хтось із них ще хоче ту правду бачити…

Чи пропонували вам слідчі включити вас до списків обміну полоненими - поміняти на українців, які перебувають в ув'язненні в Росії або в ОРДЛО? Можливо, ви про це самі клопотали?

Про обмін у моєму випадку не може йтися взагалі, інакше це вже буде повний сюрреалізм!...

І тут вже не йдеться про благородство віддати своє життя за інших, свою волю за волю інших. Я б то віддала. Але це із теорій неможливого, бо просто не може бути. Такий механізм в зворотній бік не діє. Хіба що Росія вже просто захоче посміятися в обличчя Україні.

Але серйозно про це не йдеться. Та в обмінах важливо використовувати всі можливі варіанти для порятунку життя своїх людей. І тут кандидатура Володимира Рубана, котрий сам був перемовником в багатьох успішних обмінах, повинна бути якнайшвидше вдало використана українською стороною. В полоні "ЛНР" і "ДНР" є п'ятеро офіцерів і солдат сил спеціального призначення, яких можливо обміняти на перемовника в обмінах Рубана, якого звинувачують разом зі мною.

Якби українській владі дійсно були не байдужі українські громадяни, то вона б здійснила цей обмін без проведення будь яких судів, за тією ж угодою, використавши такий шанс. Але з власного досвіду можу сказати, що влада Порошенка не спішить визволяти героїв живими…

За якої умови ви припините голодування? І чого хочете домогтися ним?

Я не говорю більше про своє голодування, це моя боротьба із безчесною системою, і тільки я знаю її результат. Всіх інших людей і світові ЗМІ я прошу бути прикутими увагою до голодувань українських політв'язнів у в'язницях РФ – Балуха, Сенцова, Кольченка, Клиха, Куку та багатьох інших українців і кримських татар. Пишіть про це, чуйте їх! Не забувайте! Саме там потрібна ваша увага і допомога.

Чи будете ви захищати себе в суді або, як у Росії, назвете судовий процес фарсом і відмовитесь від захисту?

В Росії я не відмовлялася від захисту. Я захищалася, і мої російські адвокати Новіков, Полозов і Фейгін проробили велику процесуальну роботу по збиранню доказів, і ми повністю розбили сфабриковану справу російськими спецслужбами. Але це не цікаво нікому там, де немає правосуддя. В Росії його немає. Я ще дуже хочу вірити, що в Україні не так, бо Україна - це не Росія. Проте, що далі, то все більше бачу проявів схожості, на жаль. Але українці - це не росіяни, і ми не боїмося визнавати правду і свої проблеми. Від них треба не ховатися, а вирішувати їх. Це я буду робити, як громадянин України і як народний депутат України.

І на останок нашої розмови про політичність справи додам. Багато українських та світових політиків вважають мене недосвідченим політиком. Не сперечаюся. Це правда. Але звідки мені було взяти той досвід, якщо я все життя присвятила захисту України як офіцер Збройних Сил України.

Так, із досвіду в мене за спиною дві війни і дві тюрми, а політиків у нас народ обирає, не питаючи освіти. Але може брак досвіду, такого гнилого досвіду корупції і захисту власних бізнес інтересів, яким переповнена українська олігархічно-клептократична політика, це не недолік, а навпаки перевага. Перевага те, що в мене ще залишається чистота душі і совість, рішучість і сміливість діяти не стандартно, шукаючи шляхи виходу для України із стану війни та економічного занепаду, а не власної користі. Майдан хотів нових облич, а коли отримали їх, то старі політики швидко скурвили їх на свій манер, а не піддатливих, як я, або убивають, або гноять у в'язницях.