Різдво в Німеччині не уявити без різдвяних ярмарків. Так само годі уявити різдвяний ярмарок без глінтвейну. Для багатьох сьорбнути взимку гаряченького солодкого напою із червоним або білим вином та прянощами, а нерідко навіть із додаванням шнапсу - головна принада ярмарку. За рік німці випивають близько 40 мільйонів літрів глінтвейну.

Дрезденський різдвяний штолен - традиційний кекс, що випікають з великою кількістю горіхів, сухофруктів і цукатів та посипають прянощами і цукровою пудрою. За переказами, спочатку цей вид різдвяної випічки виготовлявся лише з борошна, дріжджів і води. У 1491 році Папа Римський дозволив дрезденцям вживати під час посту масло й молоко. Відтоді пекарі використовують для штолена й жирні інгредієнти.

Найвідоміші німецькі пряники - нюрнберзькі. Традиції виготовлення цих ласощів налічує вже 500-річну історію. Випікають їх з борошна, цукру, вершкового масла, меду та прянощів. Кажуть, що чимало прянощів, котрі містять ці пряники, добре впливають на шлунок. Починаючи від 1996 року, нюрнберзькими можуть називатись тільки ті пряники, які справді вироблено в Нюрнберзі.

Конкуренти нюрнберзьких пряників - ахенські принти - родом з Ахена й бувають м'якими або твердими. Назва походить від нідерландського "prent" - "відбиток, картинка". Спочатку інгредієнтами були борошно, вода, мед і прянощі. На початку 19-го століття пекарі замінили дорогий мед дешевим видом цукру і сиропом з цукрових буряків. Приблизно в 1860 році пряники вперше стали покривати шоколадом.

Ці вже звичні для передріздвяного часу в Німеччині солодощі готують у великих казанах, де змішаний з чистим цукром мигдаль досить довго смажиться, аж поки горішки не вкриваються прошарком карамелі. Смажений зацукрований мигдаль став невід'ємною частиною німецьких різдвяних ярмарків.

Кожен німець з'їдає за рік у середньому дев'ять кілограмів шоколадних виробів. Певна частина цієї кількості припадає, звісно, на шоколадних Дідів Морозів. У Німеччині до кожного Різдва їх виготовляють понад 100 мільйонів штук. Перші шоколадні "бородані" з'явилися вже 1820 року й тоді вони не були порожнистими.

Сьогодні традиційний різдвяний вінок у ФРН має чотири свічки, які по черзі запалюють щонеділі під час адвенту - передріздвяного періоду в католицькій і лютеранській традиції. Утім, перші вінки робилися з дерева, а свічок було 24. Його винахідником вважають протестантського вихователя Гінріха Віхерна. 1839 він виставив його перед підопічними, аби ті рахували, скільки днів лишилося до свята.

Традиція ярмарків перед Різдвом у Німеччині сягає своїм корінням у пізнє середньовіччя. Але тоді люди приходили на них не попити глінтвейну, як зараз, а затоваритися продуктами харчування на всю зиму. Пізніше право продавати свої товари на таких ярмарках отримали також різноманітні ремісники, продавці іграшок і солодощів. Сьогодні різдвяні ярмарки можна знайти по всьому світу.

На зиму, яку в Німеччині довгий час сприймали радше як сіру й сувору пору року, в 19-му столітті почали дивитися по-іншому. В ній частіше почали бачити щось радісне і романтичне. Це видно навіть по сніговиках. Якщо раніше їх часто представляли чимось лютим і гнівним, то сьогодні вони здебільшого посміхаються - і з подвір'їв, якщо на вулиці сніг, і як прикраси на різдвяних ялинках.

Ялинка, під якою заховані подарунки до Різдва, довгий час лишалася святковою принадою, яку могли собі дозволити лише заможні німці. Лише після того, як у 19 столітті в країні почало з'являтися дедалі більше штучних хвойних лісів, зростала і кількість родин, які могли собі дозволити деревце перед Різдвом. З Німеччини традиція пішла по всьому світу. На фото - різдвяна ялинка в 2015 році в Токіо.

В середньовіччі подарунки німецьким дітям приносив Святий Миколай 6 грудня. Але з приходом реформації протестанти почали противитися цій традиції поклоніння святому. Тому не виключено, що перенесенням подарункової традиції в Німеччині на Святвечір - 24 грудня - треба завдячувати реформатору Мартіну Лютеру. Адже саме з тих часів подарунки дітям почав приносити Chistkind (Малюк-Ісус).

Сьогодні більшість німецьких дітей щороку чекає на роздачу подарунків перед Різдвом. Сам процес німецькою називається "Bescherung". На середньонімецькому діалекті це слово означає щось "роздавати від Бога". Тобто подарунки початково представляли як щось, дане Богом - дари Христоса. У малюка-Ісуса з подарунками й сьогодні вірить багато німців, принаймні, маленьких.

Якщо впродовж усього року німецькі церкви радше небагаті на відвідувачів, то на Різдво в них може бути навіть не проштовхнутися. Різдвяна служба опівночі має навіть окрему назву в німецькій - Christmette. Слово "mette" з латини означає "вранішній". До 18 століття різдвяні служби в Німеччині проводили рано вранці 25 грудня. І хоч часові рамки посунулися, сама церемонія залишилася майже незмінною.

Традиція невеличких театральних вистав до Різдва у виконанні акторів-аматорів має історію довжиною в століття. Раніше до них входили різноманітні біблійні сцени, як, приміром, вигнання Адама і Єви з раю. Та згодом все сфокусувалося на історії власне народження Ісуса Христа, що лягло в основу сьогоднішнього традиційного німецького вертепу.

Дехто в Німеччині пов'язує святкування Різдва із запеченим гусаком. Інші -з простішими в приготуванні стравами на кшталт традиційних для німецької кухні картопляного салату й сосисок. Раніше гусак був традиційним лише для заможних родин, простому народові залишалося навіть на свято обходитися простішими стравами. Нині у більшості є вибір, але зробити його почасти нелегко.

12-денний період між Різдвом (25 грудня) та святом богоявлення, або трьох королів (6 січня), називають "волохатими ночами" (Raunächte). Німецьке "rau", яке нині означає "суворий", "грубий", в цьому разі не має нічого спільного з суворістю морозної зими, оскільки походить від середньонімецького "волохатий". Згідно з народним повір'ям, по ночах у цей час всюди літають волохаті демони.