Для гурманів - пропонуємо вашій увазі подарунки з Німеччини, які можна з'їсти або випити. Свій вибір редакція зробила на підставі списку продуктів, які отримали в ЄС сертифікати і знаки відповідності традиційних регіональних делікатесів (g.U або g.g.A). У ньому зараз налічується близько сотні найменувань з Німеччини.

Почнемо з німецьких сирів. Можливо вони не такі відомі, як французькі, або швейцарські, але й Німеччина може порадувати сироманів. Знак сертифікації регіональних продуктів Євросоюзу виданий на вісім сортів, у тому числі - на сир з гірського регіону Альгой (Allgäuer Bergkäse), гольштейнський тільзітер (Holsteiner Tilsiter) і напівпрозорий сир - гессенський гандкезе (Hessischer Handkäse).

Найвідомішу німецьку шинку роблять в Шварцвальді, до того ж, вже майже 300 років! Сертифікат ЄС, що захищає назву Schwarzwälder Schinken, місцеві виробники отримали в 1997 році. Кілька років тому вони навіть відкрили Музей шварцвальдської шинки. Також варто згадати окіст з Вестфалії (Westfälischer Knochenschinken) і окіст по-селянськи з Гольштейну (Holsteiner Katenschinken).

Всього ж у цьому списку зараз близько півтора десятка регіональних м'ясних продуктів з Німеччини. Наприклад, кров'яна ковбаса зі шматочками жиру з Рейнської області (Flönz), тверда копчена ковбаса з Айхсфельда (Eichsfelder Feldgieker), нюрнберзькі сосиски для смаження (Nürnberger Rostbratwürste) і зображена на фотографії тюрингська кров'яна або червона ковбаса (Thüringer Rotwurst).

Географічні знаки присвоєні також п'ятьом тваринницьким регіонам Німеччини, точніше - виробленому там м'ясу: баранині з Люнебурзського пустища (Lüneburger Heidschnucke) і Діпхольца (Diepholzer Moorschnucke), баварській яловичині (Bayerisches Rindfleisch), м'ясу лукових волів з Вюртемберга (Weideochse vom Limpurger Rind) і швабській свинині (Schwäbisch-Hällisches Qualitätsschweinefleisch).

Наступний пункт програми - хліб насущний, а точніше - баварський крендель (Bayerische Brezel). Печуть їх всюди в Німеччині, але як регіональний делікатес позначаються лише ті кренделі, котрі роблять в Баварії - тобто там, де їх колись вигадали. Апетитні кренделі, звичайно ж, були на столах, коли влітку 2015 року тут приймали учасників саміту "великої сімки".

Німецькі пекарні виробляють понад 300 сортів хліба. Наприклад, історія житнього пумпернікелю з Вестфалії (Westfälischer Pumpernickel) налічує понад 400 років. У печі він повинен залишатись майже добу. Часто продається в бляшанках і довго зберігається. Він корисний і прискорює травлення. Щоправда, назва в перекладі з вестфальського діалекту, за одним з тлумачень, означає "Миколай, котрий пукає"...

Ковбасою, сиром і хлібом запаслися. Тепер можна і потрібно подумати про пиво. Географічні знаки на даний момент отримали вісім традиційних видів цього напою. Серед них кельнський кьольш (Kölsch), баварське пиво - в цілому (Bayerisches Bier) і для Октоберфесту - зокрема (Oktoberfestbier), а також дортмундське пиво (Dortmunder Bier) і пиво бременське (Bremer Bier).

Солоними огірками нікого не здивуєш, але в Німеччині є особливі огірки майже з культовим статусом - Spreewälder Gurken, з головної німецької огіркової діжки - Шпреевальда. Цей регіон, що славиться мальовничими каналами, називають "Німецькою Венецією". Його вологий ґрунт ідеально підходить для вирощування огірків, а традиції промислового консервування зародилися в середині XIX століття.

Достеменно невідомо, в який саме сорт гірчиці був змушений зануритися ведучий цього телешоу, який програв парі, але першу німецьку гірчицю ABB-Senf або Düsseldorfer Mostert почали випускати в Дюссельдорфі в 1726 році і роблять тут досі. До речі, традиційна керамічна діжка з літерами ABB, ініціалами власника фірми, навіть потрапила на один з натюрмортів Вінсента Ван Гога.

Пляшка вина - подарунок поширений. У Німеччині вибір великий, наприклад, в підвалах мозельских або баденських виноробів. Однак знак відповідності ЄС присвоїли поки лише яблучному вину з Гессена (Hessischer Apfelwein). Ebbelwoi, як його називають у Франкфурті-на-Майні, подають в традиційних глечиках. Тут цей місцевий сидр є справжнім народним напоєм.

Затримаємося ненадовго у Франкфурті, де є ще один цікавий регіональний продукт з європейського списку - традиційний зелений соус (Frankfurter Grüne Soße). Готують його свіжим із семи трав. Насіння цих трав можна привезти в подарунок разом з рецептом. На фотографії - огірочник. Також до складу соусу входять кервель, крес-салат, петрушка, мала кровохлібка, кислий щавель і шніт-цибуля.

Раз уже зайшла мова про дари садів і городів, зауважимо, що знак відповідності ЄС в Німеччині має майже два десятки овочів і фруктів, точніше - регіонів їх обробітку. Серед них - ця цибуля зі звучною назвою хьорі бюлле (Höri Bülle) з Боденського озера, кілька районів вирощування спаржі - Абенсберг, Борнхайм і Шробенхаузен, а також люнебурзька картопля (Lüneburger Heidekartoffeln).

Лляна олія вважається дуже важливим продуктом для здоров'я завдяки великій кількості цінних поліненасичених жирних кислот омега-3 і омега-6. Один з традиційних регіонів його виробництва в Німеччині - Лаузіц (Lausitz), він же Лужиця. Лужицька лляна олія (Lausitzer Leinöl) входить не лише до список делікатесів Саксонії, а й отримала знак регіональної відповідності ЄС.

Солодке на десерт. Почнемо з ласощів, вироблених з марципану, які в Німеччині традиційно виготовляють в Любеку (Lübecker Marzipan). Такий солодкий ключ тут підготували до відкриття Музею Ганзи, в якому брала участь Анґела Меркель. До Європи рецепт марципану потрапив зі Сходу. Ним захоплювалися ще Фома Аквінський і Боккаччо. До Любека секрети приготування привезли, звичайно ж, ганзейскі купці.

Говоримо "Ахен", маємо на увазі "пряники" (Aachener Printen). Вважається, що в цьому стародавньому німецькому місті вони з'явилися в XV столітті, а секрет їх приготування привезли сюди мідних справ майстри з сусідніх регіонів, які розташовані на території сучасної Бельгії. Ці пряники вважаються традиційними ласощами на Різдво, але випускають і продають їх тут цілий рік.

Пряників у Німеччині роблять багато різних, але крім ахенських в Євросоюзі зареєстрована географічна назва ще тільки одного виду - імбирних пряників з Нюрнберга (Nürnberger Lebkuchen). Вперше вони згадуються в кінці XIV століття. У 1487 році перед святом Вознесіння Господнього імператор Фрідріх III роздавав тут такі пряники зі своїм профілем дітям, що теж знайшло відображення в хроніках.

Різдвяний кекс з Дрездена (Dresdner Christstollen) також є зареєстрованою в Євросоюзі географічної маркою. Виготовляють ці кекси власноруч на місцевих підприємствах, що входять до спеціальних об'єднань. Перша письмова згадка датована 1474 роком, але в ньому йшлося про пісну випічку. Використовувати масло для його приготування папа римський дозволив саксонцям у 1491 році.

Це німецьке місто знамените не лише музикантами, а й бременськими кексами (Bremer Klaben) - місцевим варіантом штоленів. Готують їх з важкого дріжджового тіста, додаючи багато родзинок і сухофруктів у співвідношенні один до одного. Обов'язковими інгредієнтами є також кардамон, цедра лимона, ваніль і мигдаль. Штолени скручують вручну, а для бременських кексів використовують спеціальні форми.

Такі пироги випікають у багатьох місцях Німеччини - шар за шаром на валику, що обертається. Розріз нагадує річні кільця дерев, звідси назва баумкухена (Baumkuchen), дослівно - "дерево-пиріг". Перший німецький рецепт був записаний у 1450 році. У середні століття подавали на весіллях патриціїв. У список ЄС додали пиріг, який випікають у місті Зальцведель (Salzwedeler Baumkuchen).