Він народився в асимільованій єврейській родині в Силезії і від самого дитинства був оточений німецькою культурою та німецьким літературним словом. Марсель Райх-Раницький помер у віці 93 років у середу, 18 вересня. Проте спадщина одного з найавторитетніших літературних критиків сучасної Німеччини ще довго супроводжуватиме німецьких літераторів та світ культури загалом.

Біографи завжди згадують, що пристрасть Райха-Раницького до німецької літератури передалася йому від матері. Вона не лише віддала маленького Марселя та його сестру Герду до протестантської німецької школи, аби розвивати їхні мовні знання, але й всіляко прищеплювала дітям інтерес до друкованого слова.

Наприкінці 1920-их років родина переїхала до Берліна. Втім, ліберальною атмосферою німецької столиці, повної мистецьких та літературних імпрез, сім'я насолоджувалася недовго. Після стрімкого приходу до влади націонал-соціалістів у Німеччині почалися переслідування єврейського населення. Навіть критично налаштовані щодо Гітлера вчителі з гімназії Фіхте, де вчився Марсель, почали зникати. Про продовження студій в університеті годі було мріяти. У зарахуванні йому відмовили, посилаючись на "неправильну" національність.

Чужа Варшава

Близько 7-ї ранку 28 жовтня 1938-го року нацизм, в прямому сенсі слова, постукав у двері родини Райхів. Їх очікувала депортація до Польщі, як і ще 18 тисяч берлінських євреїв. У дорогу до Варшави з собою 18-річний Марсель взяв 5 німецьких марок, сумку і роман Оноре де Бальзака "Тридцятирічна жінка". Згодом у мемуарах "Моє життя" він так згадував цей день вигнання. "З країни, з якої мене тепер висилали, я взяв з собою німецьку мову та німецьку літературу".

У Варшаві на молодого Марселя не чекала жодна душа. Цілий рік він поневірявся польською столицею у пошуках якоїсь вряди-годи гідної праці. Поки ж вчив польську, яка за іронією долі, здавалася йому на початку такою чужою та незрозумілою, адже у Силезії, де народився, він перебував і зростав в німецькомовному оточенні. Знання німецької, втім, допомогло йому у Варшавському гетто: молодому хлопцеві доручили переклад нацистських окупаційних наказів. Саме Марсель Райх, який згодом змінив своє прізвище на Райх-Раницький, 1943-го року перекладав наказ нацистів про ліквідацію Варшавського гетто, що передував примусовій масовій депортації його мешканців до таборів смерті Освенцим та Треблінка.

Повоєнні роки

Батьки та брат Марселя загинули. Він разом з дружиною дивом втекли. Удвох вони півтора роки переховувалися на горищі поляка, який їх прихистив. Добовий раціон нерідко складався зі шматку хлібу на двох. Але навіть у добу найстрашнішого нацистського терору Марсель Райх-Раницький намагався не втрачати зв'язок з літературою і, коли випадала нагода, читав німецьких класиків Гете і Гейне.

Райх-Раницький таки повернувся до Німеччини. Але сталося це не відразу. У перші повоєнні роки майбутній видатний літературний критик працював польським консулом у Лондоні, де мав шпигувати за тамтешніми емігрантами-антикомуністами. Але шпигуна з нього не вийшло: з початком боротьби з "космополітами" у соцблоці Райха-Раницького відкликали назад до Варшави, виключили з партії та навіть заарештували. Утім, за кілька місяців знову вільнили. Відтак Райх-Раницький назавжди відійшов від активної політики, зосередившись на літературознавстві, що й принесло йому згодом всесвітній авторитет.

У пошуках самого себе

Прибувши туристом до Західної Німеччини влітку 1958-го року, назад до Польщі він вже не повернувся. Він багато писав, викладав німецьку літературу в університетах Німеччини, Швеції, США та навіть Китаю і Австралії і вів авторську шпальту в інтелектуальній Frankfurter Allgemeine Zeitung, де відповідав на запитання читачів про світову літературу. Але справжня популярність прийшла наприкінці 1980-их, коли він став ведучим авторського ток-шоу "Літературний квартет". Глядачі були буквально заворожені тим, з яким гумором та глибиною думки автор-ведучий підходив до рецензування нових книг. Інший літературний критик Йоахим Кайзер називав свого колегу "Найбільш читаним, найбільш грізним, найбільш авторитетним, а тому й найбільш ненависним критиком Німеччини".

Колись контроверсійний новеліст, лауреат нобелівської премії з літератури, Ґюнтер Ґрасс запитав Райха-Раницького: "Хто Ви, поляк, німець або ще хто"? На що той відповів: "Я наполовину поляк, наполовину німець і цілком єврей". Втім, потім Райх-Раницький розповідав, що це не зовсім правдива відповідь, адже він повсякчас і всюди відчував себе аутсайдером. Впродовж цілого життя Райх-Раницький, за власними зізнаннями, перебував у пошуках власної ідентичності.

З Ґрассом стосунки у критика не склалися. 1995-го року Райх-Раницький з'явився на обкладинці впливового тижневика Der Spiegel, роздираючи останню книгу Ґюнтера Ґрасса "Широке поле", присвячену спробам Німеччини примиритися зі своїм минулим. На питання, чи розумів він, що ображає письменника Райх-Раницький відповів "звичайно". "Він написав книгу, яку вважає найважливішою в своєму житті, а тепер читатиме у кожній газеті, що це мотлох", - казав він.

І зовсім нещодавно, 2012-го року, вже після того, як Ґрасс шокував світ зізнанням про свою участь у Ваффен СС, Райх-Раницький знову піддав опального письменника критиці. Цього разу через його скандальну поему "Що має бути сказаним", де Ґрасс говорив про загрозу, яку буцімто несе Ізраїль глобальному миру. Райх-Раницький назвав цей твір "огидним".

"Папа Римський літератури"

Авторитетним та "гострим на язик" Райх-Раницький залишався аж до останніх днів свого життя. "Папа Римський літератури" називали його у Німеччині. Його автобіографія, видана 1999-го року, стала бестселлером і досі добре продається. Згодом, з'явилась і її екранізація.

Для багатьох німців Райх-Раницький залишався незаперечним моральним та інтелектуальним авторитетом, але не лише для німців. "Ніхто з ним не зрівняється. Наступника Райха-Раницького годі знайти", - написала польська Rzeczpospolita. Марсель Райх-Раницький помер після тривалої хвороби у віці 93 років у Франкфурті-на-Майні.